Йо 14,1-11

Якщо уважно читати цей уривок, то складається враження, що Ісус і його учні перебувають на різних «хвилях»: вони не розуміють (і, здається, не чують) того, що їм хоче сказати Вчитель. Він говорить про Отця, якого об’явив у собі, якого вони бачать в ньому. Однак, вони все ще не розуміють не тільки цього, але й того, хто такий Ісус. Не розуміють, який великий дар отримали. Але, тим не менше, Христос продовжує вести бесіду. Він вірить в них: що у свій час, з допомогою Святого Духа, вони зрозуміють його слова, вчинки, його самого. І не тільки зрозуміють, а й зуміють іншим передати.

Ми як учні Христа також часто перебуваємо на іншій «хвилі». Ми також часто далекі від того, що Господь нам прагне сказати через Своє Слово, через Церкву, в молитві, в обставинах, які переживаємо… Але він не втомлюється говорити і вірити в нас. Апостоли зуміли подолати цей бар’єр людської обмеженості, «приземленості», тому що попри нерозуміння залишилися з Ісусом до кінця. Цим дозволили йому дарувати їм все, перемінити їх Святим Духом. І наше завдання – також перебувати з ним до кінця, не піддаватися спокусі розчарування ні в собі, ні в ньому. Дозволити йому поступово наближати нас до розуміння і прийняття правди про Бога, про себе та інших, про життя. В свій час, в свій спосіб, світло Божого слова освітить нашу темряву, і ми зможемо ділитися цим світлом з іншими, вказуючи їм дорогу до Отця через Христа, який є Дорогою, Правдою і Життям.

о. Назар Саврас, редемпторист

Йо 14,10-21

Що означає просити в ім’я Ісуса Христа? Виправданим є перефразування цього вислову на «просити від імені Ісуса», що означає, що Ісус просить в мені і через мене. В цьому криється важлива риса християнської молитви: переживання внутрішньої єдності християнина з Христом, учня з Вчителем, членів Тіла з Головою, якою є Христос (пор. Еф 5,30; 1 Кр 12). Просити в ім’я Ісуса – це просити разом з ним. Ми можемо це робити, бо ми з ним є однією спільнотою, тобто Тілом Христовим – Церквою.

З іншої сторони, просити разом з Ісусом ми можемо тоді, коли наша воля і воля Ісуса – одне. В свою чергу, це можливо тільки тоді, коли ми не просто називаємося християнами, а живемо як християни – коли наші думки і вчинки (наше життя) співпадають з життям Христа: «Якщо ви мене любите, зберігайте мої заповіді». Тоді маємо певність, що наші прагнення і рішення є часиною волі Ісуса, а отже співпадають з волею Отця, до якого звертаємося в молитві: «Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені». Таку молитву Отець не може не вислухати, не може не зробити того, про що просимо, бо він також цього хоче, і своєю молитвою ми дозволяємо йому це зробити. І це є запорукою того, що Бог буде явно присутнім в нашому житті в його силі і славі, як це було в житті і служінні Ісуса, описаному в Євангелії: «Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець любитиме, і я його любитиму, і об'явлюся йому».

о. Назар Саврас, редемпторист