За столітню історію служіння в Україні редемптористи мали 19 монастирів. Різні історичні події та відкритість на нові душпастирські потреби змушували редемпторситів залишати деякі із них.

УНІВ - МОНАСТИР ПРЕСВЯТОГО СЕРЦЯ ІСУСА ХРИСТА

21 серпня 1913 р. перша група бельгійських редемптористів поселилась у літній резиденції митр. Андрея Шептицького в селі Унів. Це давній василіанській монастир, який був зліквідований за реформи цісаря Франца Йосифа. Частину дому займав лісник, який також доглядав за майном резиденції. Редемптористи поселились в одному крилі дому – по праву сторону від теперішнього головного в’їзду до Унівської Лаври. Поряд із монастирем знаходилась кам’яна церква, яка була парафіяльною. Літом 1914 р. трагічно загинув місцевий парох, тому обслугу парафії перебрали на себе редемптористи. 1 вересня 1919 р. унівська спільнота редемптористів переїхала до села Збоїска, залишивши резиденцію митрополита монахам Студійського Уставу.

    Вдруге редемптористи опинились в Уневі 17 жовтня 1948 р., після ліквідації монастиря в с. Голоско Велике. Сюди переїхало понад 30 редемптористів: священики, брати і студенти. Однак, 6 вересня 1950 р. радянська влада закрила і цей монастир, а всіх ченців розігнала.

Настоятелі монастиря Пресвятого Серця Ісуса Христа:

• Ван дер Стратен Еміль 21 серпня 1913 – грудень 1913
• Схрейверс Йосиф грудень 1913 – 1 вересня 1919
• Де Вохт Йосиф 17 жовтня 1948 – 16 грудня 1948
• Зятик Іван 16 грудня 1948 – 5 січня 1950
• Рудка Василій 5 січня 1950 – 26 липня 1950
• Курчаба Филимон 26 липня 1950 – 6 вересня 1950.

ЗБОЇСКА - МОНАСТИР МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ

    Літом 1918 р. митр. Андрей Шептицький подарував редемптористам дім і землю у селі Збоїска, біля Львова. У жовтні того ж року о. Кінцінгер Ектор поїхав у Збоїска, що приготувати дім до приїзду всієї спільноти із Унева, яка на той час налічувала 9 осіб. Однак листопадові події 1918 р. розпорядились по своєму. Отець Ектор не міг контактувати із співбратами до травня 1919 р. 1 вересня 1919 р. спільнота із Унева офіційно переїхала до нового монастиря.

    Влітку 1922 р. поряд із монастирським домом з’явився новий великий будинок, який призначався для школи-ювенату для хлопців. З 1 вересня 1922 р. розпочалось навчання. В 1927 р. було добудовано ще oдин корпус школи. Ювенат у Збоїсках діяв до листопада 1945 р., із перервою від жовтня 1939 до вересня 1941 рр.    

    В 1939 р. монастир був націоналізований радянською владою, а з другим приходом влади рад - зліквідований в листопаді 1945 р. Ще до ліквідації в частині монастиря розмістилась військова частина, яка діяла до середини *80-их років минулого століття. Пізніше всі монастирські будівлі було передано Інститутові Прикладної Акустики. Після виходу із підпілля редемтпористи не одноразово намагались повернути свій монастир. Однак, корумпована судова система не визнала права власності редемтпористів.

Настоятелі монастирі Матері Божої Неустанної Помочі:

• Схрейверс Йосиф 1 вересня 1919 р – 8 січня 1920
• Кінцінгер Ектор 8 січня 1920 - 22 серпня 1921
• Схрейверс Йосиф 22 серпня 1921 – 16 січня 1927
• Ванганзенвінкель Луїз 16 січня 1927 – 1 травня 1939
• Породко Володимир 1 травня 1939 - жовтень 1939
• Породко Володимир липень 1941 – липень 1944
• Зятик Іван липень 1944 – листопад 1945.

КОСТОПІЛЬ - МОНАСТИР СПІВСТРАЖДАЮЧОЇ БОГОРОДИЦІ

    19 жовтня 1926 р. редемптористи розпочали апостольську працю на Волині в місті Костопіль, винаймаючи невеликий дім під монастир та каплицю для богослужінь. Даний монастир був не довготривалим, бо майже через рік спільнота переїхала до міста Ковель.

Настоятелі монастиря Співстраждаючої Богородиці:

• Чарнецький Миколай 19 жовтня 1926 – 16 січня 1927
• Костеновель Річард 16 січня 1927 – 11 вересня 1927.

ТИЛЯВА – МІСІЙНА СТАНИЦЯ – РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

    Ще в 1938 р. листом від 22 червня, Апостольський Адміністратор Лемківщизни Я. Медвецький просив у віце-протоігумена Де Вохта Й., щоб редемптористи заснували монастир і опікувались парафією, на що о. Де Вохт відповів, що устав монастиря забороняє редмептористам опікуватись парафіями. У вересні-жовтні 1939 р. кілька священиків редемптористів залишили націоналізовані монастирі і роз’їхались по залишених парафіях. Влітку 1940 р. кілька із них були тимчасово прийняті до клиру ААЛ, а 9 серпня того ж року редемптористи взяли під свою опіку парафію в селі Тилява. Парафіяльний дім став монастирем місійної станиці редемптористів у Лемківщизні. Крім Тиляви редемптористи опікувались парафіями у селах Чорне та Мшани. В першій половині листопада 1941 р. місійна станиця у Тиляві була ліквідована, а священики повернулись до Галичини

Настоятель місійної станиці Різва Пресвятої Богородиці:

• Мисак Григорій 9 серпня 1940 – листопад 1941.

ЯРОСЛАВ-МОНАСТИР ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

    У вересні 1939 р. майже всі студенти разом із кількома священиками та братами виїхали до Тухова в монастир Варшавської Провінції. В скорому часі з отців залишився лише Бахталовський Роман. На початку 1940 р. о. Роман почав шукати можливість заснування монастиря на території Польщі, яка була окупована німцями. Владика Григорій Лакота запропонував отцеві невеличку залишену церкву і будинок в м. Ярославі. 29 липня 1940 р. о. Бахталовський та ще двоє співбратів поселились в Ярославі. Тут також згодом було влаштовано новіціят. Також тут же молоді священики проходили ІІ-ий новіціят, готуючись до місійної діяльності, та деякі самостійно закінчували останній рік студій. В першій половині листопада 1941 р. монастир в Ярославі був ліквідований.

Настоятель монастиря Покрови пресвятої Богородиці:

• Бахталовський Роман 29 липня 1940 – листопад 1941.

ВІННИЦЯ – МОНАСТИР ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

    В кінці 1950-их років о. Мисак Григорій поселився у Вінниці, оскільки йому заборонили мешкати у Львові. Тут о. працював на державній роботі та допомагав римо-католицьким священикам в душпастирстві. Не далеко від Вінниці в м. Хмільник з 1976 р. замешкав о. Бахталовський Роман. Після його смерті в 1978 р. у Вінниці поселився ще студентом Возьняк Ігор, який після свячень у 1980 р. залишився служити вірним як священик. В кінці 1989 р. о. Ігор залишив Вінницю, а для обслуги вірних навідувались інші священики редемптористи. 24 квітня 1991 р. до Вінниці, вже як офіційний настоятель греко-католицької спільноти, приїхав о. Хрипа Михайло. З 1993 р. розпочалась будова великого храму Покрову Пресвятої Богородиці. Редемптористи мешкали весь час у приватному будинку. 15 січня 2012 р. редемптористи передали обслугу парафією священикам із Згромадження Воплоченого Слова. А 7 вересня 2012 р. спеціальним декретом генеральний уряд офіційно закрив монастир редемтористів у Вінниці.

Настоятелі монастиря Покрови Пресвятої Богородиці:

• Мисак Григорій 1958 – 31 серпня 1978
• Возьняк Ігор 23 листопада 1980 – грудень 1989
• Хрипа Михайло 24 квітня 1991 – 12 квітня 1996
• Возьняк Ігор 12 квітня 1996 – 10 серпня 1997
• Волосянко Микола 22 серпня 1997 – 20 жовтня 1997
• Федчишин Степан 20 жовтня 1997 – 28 травня 2002
• Вонс Володимир 28 травня 2002 – 2 грудня 2003
• Ференц Мар'ян 2 грудня 2003 – 7 червня 2005
• Федчишин Степан 7 червня 2005 – 24 вересня 2008
• Волошин Михайло 24 вересня 2009 – 15 січня 2012.

ПРОКОПІВСЬК, РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ – МОНАСТИР МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ

    Весною 1959 р. до Прокопівська був вимушений виїхати о. Рудка Василь і від того часу він служив тут як для українців, так і для німців у римо-католицькому обряді. До кінця ’60-х рр. він проживав там сам. Тоді почали приїжджати студенти, які допомагали отцю в служінні, а одночасно продовжували навчання під керівництвом о. Василія. Всі богослужіння відбувались в домі священика. На початку ‘80-их придбано новий дім, найбільша кімната якого стала місцем богослужінь. В 1995 році влада дозволила поставити дерев’яну каплицю, яка була освячена наступного 1996 року. 1 серпня 2007 р. було посвячено парафіяльний дім. Специфікою даної спільноти є те, що отці обслуговували вірних двох обрядів: греко-католиків і римо-католиків. В лютому 2015 р. провінційний уряд вирішив залишити дане служіння в Сибірі і час залишення визначили на кінець літа 2015 р.

Настоятелі монастиря Матері Божої Неустанної Помочі:

• Рудка Василь 1959 – 8 січня 1991
• Сподар Ярослав 8 січня 1991 – 28 червня 2002
• Сикало Іван 28 червня 2002 – 3 травня 2007
• Новосад Дмитро 1 липня 2007 – 11 квітня 2010
• Олещук Віталій 11 квітня 2010 – 25 березня 2012
• Волошин Михайло 25 березня 2012 - 22 лютого 2015
• Гелета Богдан 22 лютого 2015 - 1 вересня 2015.

МІСІЙНА СТАНИЦЯ МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ (М. МІНСЬК, БІЛОРУСЬ)

Уніатська Церква, як стали історично називати Київську православну митрополію після підписання Берестейської унії 1596 р., залишила глибокий слід в історії Білорусі. Пройшовши період невизначеності і боротьби за існування, згодом вона об'єднала в собі близько 75% населення тодішньої Литви-Білорусі. Однак на землях, де вона народилася й розквітла, їй було призначено померти. Після примусового приєднання білоруських уніатів до Російської Православної Церкви в 1839 р. більше ніж на 150 років «народна віра» залишила землі Батьківщини.

На хвилі національного відродження кінця ХХ ст. в Білорусі пробуджується і інтерес до національної Церкви, інтелігенція серед іншого ініціює відновлення Уніатської Церкви в Білорусі практично з нуля. Маючи лише кількох священиків, без храмів і без живої традиції з руїн крок за кроком починають поставати греко-католицькі громади. І сьогодні, через двадцять п'ять років, Білоруська Греко-Католицька Церква нараховує близько тридцяти парафій. Безумовно, для повноцінного функціонування церковного організму потрібні різноманітні інститути, серед яких - спільноти богопосвяченого життя.

Першими монахами у відродженій БГКЦ стали студити, які ще в середині 1990-х років відкрили монастир в Полоцьку. Майже через 10 років, у вересні 2012 р., пастирське служіння на парафії Матері Божої Неустанної Помочі в Мінську розпочинає редемпторист о. Антон Ніколаєв, а 25 грудня 2012 року, у свято Різдва Христового, тут урочисто відкривається спільнота редемптористів, яку складають двоє білорусів, що пройшли священичу формацію в Україні: отці Антон Ніколаєв і Зміцєр Чарнєль.

Редемптористи візантійського обряду знову прийшли до Білорусі. Духовні послідовники блаженного Миколая Чарнецького, який в 1930-х р. був апостольським візитатором також на білоруських землях, починають служіння серед народу, який найбільше постраждав від політики радянського атеїзму, щоб проповідувати тут «велике Відкуплення» та ідеал єдності Церкви Христової.