В Україні є багато церков, чудотворних чи відпустових місць, посвячених Пречистій Діві Марії. До них люди ходять прощею з далеких сторін, щоб у стіп Матері Божої просити розради й помочі в життєвих журбах і нещастях. Відпустові місця - це Небесні Криниці у яких можна зачерпнути живу воду Божої благодаті.

Про одну таку Небесну Криницю Божих ласк, дарованих за посередництвом Матері Божої, сьогодні в Україні майже невідомо, хоча в недалекому минулому біля неї юрбилися тисячі паломників, щоби зачерпнути благодатної води на чудотворному місці в Кохавині. За радянської влади це невеличке село у Жидачівському районі Львівської області було приєднане до сусіднього села Гніздичів. 

Історія Кохавини розпочинається від появи у ХVІІ ст. чудотворної ікони. У парафіяльному щоденнику Кохавинської церкви з 1927-1931 років читаємо наступне: “Ця ікона намальована на дубовій дошці, гарно обробленій, один лікоть ширини та один і три четвертих ліктя довжини (56/82 см). На іконі зображена Пречиста Діва Марія, яка тримає на лівій руці Дитятко Ісуса, внизу напис латинською мовою “O MATER DEI ELECTA ESTO NOBIS VIA RECTA” (“О Мати Божа вибрана, Ти є нашою прямою дорогою <до Бога>”). Ікона від прадавніх часів знаходилася при дорозі, яка проходила з Жидачева до Руди, на старому дуплавому дубі в кохавинському лісочку біля заїзду. Ця гарна ікона, як також чудове місце, привертали увагу подорожуючих та навколишніх мешканців; хто тільки проходив повз це місце, зупиняючись, заносив молитву чи коротке побожне зітхання, прославляючи Царицю Неба, дивлячись на Її образ та просячи Її заступництва на дальшу подорож. І Господь Бог за молитвами Пресвятої Богородиці не одного подорожнього на цьому місці вислуховував і в труднощах потішав. На жаль, невідомо, хто намалював ікону і встановив її на тому місці”.

Офіційного розголосу ікона отримала в 1646 р. разом з чудом, яке сталося з дідичкою Руди Анною Воянковською. Згідно усної традиції, яка у ХVІІІ столітті була задокументована, її коні клякнули і не рухались вперед, поки вона не вийшла з карети помолитись. У 1650 році ікона вже славилася чудотворною силою і була перенесена з дуба процесією до парафіяльної церкви в містечку Руда. У 1680 році київська воєводина Тереза Виговська побудувала у кохавинському лісі дерев'яну каплицю, куди, за наказом Львівського архиєпископа Констанція Липського, перенесено ікону. На урочистість перенесення прибули дуже багато паломників. Відтоді це місце стає центром для безперервного паломництва вірних. Деякі паломники оселюються біля каплиці назавжди, провадячи пустельницьке життя, посвячуючись молитві, яка від цього часу стає неустанним прославленням Бога і Матері Божої на цьому місці.

Розголос про чудодійну силу ікони рознісся по всій околиці. Господь Бог за посередництвом Матері Божої вислуховує молитви тих, хто з вірою просить у своїх потребах, діються навіть чудесні оздоровлення. У 1740 році прибуває церковна комісія, яка зібрала від людей, присягнувших на Біблії, свідчення про чуда. Власник Руди Костянтин Виговський у 1748 році починає будувати нову дерев'яну церкву, щоби в ній помістити Кохавинську ікону Матері Божої. 12 травня 1755 року Львівський архиєпископ Вижицький висилає знову церковну комісію до Кохавини для докладного вивчення справи, пов'язаної з визнанням чудотворності ікони. Опитавши свідків, вони склали під присягою визнання про історію ікони та про надприродні чуда й ласки, отримані за посередництвом Кохавинської Матері Божої. На підставі всіх свідчень і заключних актів архиєпископ проголошує 26 травня 1755 року ікону Матері Божої Кохавинської чудотворною. 

22 червня 1755 року, у перший день Зелених Свят за юліанським календарем, Львівський архиєпископ Вижицький особисто приїхав на перенесення чудотворної ікони з каплиці до новозбудованої церкви. Обряд перенесення відбувся урочисто з участю католиків трьох обрядів: латинського, візантійського і вірменського. Урочисту Архиєрейську Літургію у візантійському обряді відслужив єпископ Львівський Лев Шептицький (пізніше митрополит), приїхавши спеціально зі Львова разом зі своїм хором. З ним співслужив о. Каспрович, апостольський Протонотарій і адміністратор Львівської вірменської архикатедри.

Від кінця ХVІІІ ст. до середини ХІХ ст. культ Кохавинської Матері Божої занепав. Але після періоду застою первісна слава цієї чудотворної ікони Матері Божої та місця відроджується знову. Через чисельність паломників, які не вміщалися у дерев'яній церкві, вирішено будувати велику муровану церкву. 7 червня 1868 р. був посвячений наріжний камінь під будову нової церкви романського стилю. Її будова просувалася з великими труднощами і закінчилася щойно у 1894 році. 

30 серпня 1894 року відбулося посвячення нової церкви, а 1 вересня - урочисте перенесення до неї чудотворного образу Матері Божої. Прибувають численні паломництва українців, поляків і вірменів. У переддень свята на чування прибуло біля 30 тис. паломників з околиць від Ходорова аж до гір з-під угорського кордону. У сам день перенесення чудотворного образу в урочистостях брали участь біля 30-ти тисяч паломників. 

8 вересня 1896 року відбулись святкування 250-ліття об'явлення чудотворного образу. Ось висвітлення тих подій у “Церковній Газеті” за 20 вересня 1894 року: “Кохавина у надзвичайній пошані людей всіх трьох обрядів. Українців сходиться до неї найбільше, навіть більше від латинників, бувають дні в році, коли прибувають також вірмени... Це одне з тих місць, в якому виявляється єдність віри і Церкви, незважаючи на різницю в обрядах”. З часопису “Приятель Слуг” за 28 січня 1906 р. читаємо наступне: “Кохавина у надзвичайній пошані навколишніх людей, переважно в українців, а навіть і у вірмен, хоч вони далеко заселені; українців сюди прибуває навіть більше від поляків... Як то гарно, що у стіп Матері Божої і для Її пошани люди однієї віри і однієї Церкви, хоч різних обрядів, єднаються”. Ось так пишуть польські засоби масової інформації. Ці коротенькі вислови з мас-медіа для кращого їх зрозуміння потрібно зіставити разом з політичними і національними протистояннями, які відбувалися на Галицьких землях між українським і польським народами. Напрошується висновок, що Мати Божа, яка прославилася чудесами в Кохавині, хотіла примирити ці два народи і, напевно, для цієї землі не потрібно було проливати стільки крові. Світ мав можливість уникнути Першої світової війни. Бо війна – це наслідок людських гріхів. Можливо, це могло бути ще одним чудом, яке Пречиста Діва Марія хотіла вчинити на чудотворному місці. Але гордість людська не зрозуміла уроку з Небес.

За старанням о. Яна Тшопінського на місці об'явлення чудотворного образу у 1901-1902 роках, де стояла стара струхлявіла дерев'яна каплиця, яку не можна вже було відновити, побудовано нову, муровану, у готичному стилі. У цьому часі також розширили кам'яну церкву, святилище видовжується на 13 метрів, як також добудовуються бічні абсиди - церква набрала форму хреста.

Найбільшою подією стала коронація ікони в серпні 1912 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, папськими золотими коронами. Сталося це завдяки великій Маріїній славі в Кохавино. На день коронації прибуло найбільше паломників за всю історію цього чудотворного місця. Тільки поїздами приїхало 180 тисяч, не рахуючи піших прочан, подорожуючих каретами чи возами. Сто тисяч прийняли Святе Причастя.

Від 1931 р. чудотворним місцем опікувалися єзуїти, які, втікаючи від радянських військ у часі Другої світової війни, залишили Кохавину і забрали з собою чудотворну ікону до Польщі, до міста Глівіци, де вона знаходиться до сьогодні.

З приходом радянської влади чудотворне місце в Кохавині припинило своє існування. Безбожна більшовицька влада зірвала хрести з церкви і каплиці. Церкву перетворили на льоносховище, а в будівлях монастиря помістили школу-інтернат для дітей з затримкою в розвитку. Село Кохавина було приєднане до с. Гніздичів, і відтоді історична назва Кохавина офіційно перестала існувати.

З виходом УГКЦ з підпілля новими господарями Кохавинської святині стали редемптористи, а церква отримала нове ім'я на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Монастир св. Герарда в Кохавино має статус новіціятського дому Львівської провінції Згромадження редемптористів, в якому під покровом Богородиці виховується нове покоління молодих редемптористів-місіонерів.

Добрим порадником для відновлення чудотворного місця став о. Василь Сенів, тодішній парох с. Антонівка, який не раз проїжджав біля величавої святині, що стояла, ніби людська душа, зруйнована більшовицькою ненавистю,не маючи нікого, хто міг би надати їй живого духу. Боже Провидіння послало йому відповідних осіб, він запропонував редемптористам - о. Петру Мірчуку та о. Миколі Костюку, які на той час обслуговували церкву Успіння Пресвятої Богородиці у м. Стрию (сьогодні катедральний храм Стрийської єпархії) та декілька навколишніх сіл - взятися за відновлення святині. Зі згодою і схваленням протоігумена редемптористів о. Ігоря Возняка отці приступили до полагодження справи з владою про передання складу льоносховища на використання для релігійних потреб греко-католицьких вірних. Владні структури поставилися доброзичливо до вирішення цього питання. 

Святиня знаходилася у жахливому стані. Вікна були забиті дошками, дах протікав, від вологості за стін повідпадало тинькування, усередині утворилися тріщини, стіни почорніли від налиплих на них пилюки і бруду. Через невідповідне використовування святині та відсутність відводу води навколо неї від основної конструкції храму почала відхилятися вежа.

Отці разом з парафіянами із м. Стрия та с. Більча, а також місцевими добродіями розпочали очищувати храм. Поступово чудотворне місце постає з руїни: відновлена каплиця на чудотворному місці, розчищена криниця, яка була закидана гранатами і засипана землею, триває реставрація храму. Важлива подія сталася у ювілейному 2000 році. 30 травня 2000 р. колишні мешканці Кохавини привезли з Польщі точну копію ікони Матері Божої Кохавинської.

Щороку Кохавину відвідують прощі, групи та поломники. Кожної другої п'ятниці місяця у храмі відбуваються чування. Реколекційний дім сестер Пресвятої Богородиці Фатімської, який діє в Кохавині, відкритий для всіх охочих взяти участь в реколекціях або зупинитися групами паломників. 

Настоятелі монастиря св. Герарда:

• Мицак Володимир 1991 – 28 червня 2002
• Бубній Михайло 28 червня 2002 – 7 червня 2005
• Гнатишак Микола 7 червня 2005 – 1 червня 2008
• Олещук Віталій 1 червня 2008 – 11 квітня 2010
• Лоза Петро 11 квітня 2010 – 1 квітня 2014
• Груца Володимир 1 квітня 2014 – 19 лютого 2015
• Стельмах Ігор 19 лютого 2015 - 31 липня 2019
• Колісник Ігор 1 серпня 2019 - 2 січня 2021
• Борейко Володимир 3 січня 2021 - лютий 2023
• Гасяк Михайло лютий 2023 - 

Реквізити монастиря:
Назва рахунку: Монастир святого Герарда Львівської провінції ЧНІ
КОД: 20780907
Назва банку: Філія – Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ № 10013/0166 м. Жидачів
МФО: 325796
Р/Р: 26001300104616

Доїзд: 

• автобус "Львів - Гніздичів" (відправлення з АС-8) 
• зі Стрия та Ходорова приміським поїздом у напрямку Жидачева до зупинки Гніздичів
• маршрутки з Жидачева і Стрия.

Спільнота монастиря