Книга «Володимир Стернюк: Я робив те, що міг. І більше на ніщо не дивився» – видання, яке однозначно має наукову новизну, приваблює значною джерельною базою і зрозумілістю викладу. Велика справа – знайти до тієї чи іншої теми матеріали в 11 архівах (у цій книзі їх використано саме стільки). Але не менша справа – синтезувати знайдене, пояснити його і донести до читача. Він, як у наші дні часто повторюють, «не має часу читати». Іноді за цим поясненням стоїть дійсний брак часу, але найчастіше – банальне небажання до читання. Авторам і упоряднику цієї книги, на мою думку, вдалося добре відповісти на вказані виклики: як змістом, так і формою заохотити до її прочитання.

У структурі видання виділяються Вступне Слово (c. 3), Проповідь Преосвященного владики Ігоря Возьняка (с. 4–6), два розділи (с. 7–96), 8 додатків (97–129). У додатках знаходимо, як роботи самого владики Володимира, так і зведену таблицю його місій 1932–1947 років (с. 112–115), яка є особливо цінною ще тому, що дає дослідникам подальші орієнтири для пошуків свідчень про служіння майбутнього місцеблюстителя митрополичого престолу.

Зручності читання книги сприяє пояснення використаних у ній скорочень (с. 130–132). Детальним у виданні є перелік використаних джерел (с. 133–140). Дуже полегшують користування книгою вміщені у ній Покажчик імен (с. 141–145) і Покажчик населених пунктів (146–148).

У цьому огляді я хочу зацитувати слова упорядника видання о. Руслана Піха про інтенцію, задум, закладений у книжку. Цих слів немає на її сторінках, бо вони сказані для публікації анонсу нашого семінару у ЗМІ:

«Презентована книга має стати поштовхом до дальших ґрунтовних досліджень життя і діяльності владики Володимира, як кандидата на початок беатифікаційного процесу. На жаль, суспільству властива коротка пам‘ять, яка часто забуває людей-епох. Молоде покоління майже не знає тих, хто виборов для нас і незалежну державу, і вільну Церкву».

Це правда. У сучасному світі людині щодня, ба більше, щохвилини, не питаючи її про потребу, пропонують чергову порцію «нової/старої» інформації. Як наслідок, вирує справжній інформаційний шум. Ті з нас, котрі шукаючи у радіоприймачі потрібну станцію, зустрічали накладання мовлення двох станцій, можуть образно уявити це явище. Говорять усі – не зрозуміти нікого. Сучасна людина розгублена і дезорієнтована. Вона дуже рідко думає не те, що про цінності, а й узагалі рефлексує над реальністю. І ось саме такі книги, як презентована нині, потрібні українському читачу. Я тут говорю про видання з історії нашої Церкви, але знаю, що потреба на стислі книги зрозумілою мовою існує загалом в усій історії, у всіх галузях нашого знання. Люди мають знати правду, інакше їм не те, що донесуть не-правду – вони житимуть буденними стереотипами і незнанням. Я щиро переконаний, що це виклик і для тих, хто пише книги, і для тих, хто їх видає, і, зрозуміло, для Церкви.

Отож, представлена книга – на часі, як і вся серія «Місіонарі Великого Відкуплення». Наступний етап – популяризація цих видань, тобто донесення інформації про їх існування до якнайширшого кола потенційних читачів. Ми просто не маємо права забувати, що нас в УГКЦ – біля 5,5 млн. Не працювати, тобто не служити у цьому просторі, це закопувати талант у землю (див. Мт 25,14–30; Лк 19,11–28). І тут маємо ще один виклик: не всі ми, греко-католики, вже знаємо українську мову. Тож виникає потреба перекладів.

Я прочитав книгу «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше на ніщо не дивився’», та:

1. дізнався багато нового;
2. отримав моральне та естетичне задоволення.

Насамкінець, як історик, скажу стисло про перспективи подальших досліджень. Видання є дуже добрим стимулом і базою для написання вичерпної біографії, історії життя і служіння владики Володимира. Зайве доводити, що особа такого жертовного душпастиря, місцеблюстителя митрополичого престолу, як преосвященний Володимир Стернюк, заслуговує на написання саме такої узагальненої роботи. Матеріалів для її створення є багато. Наприклад, про діяльність владики у період підпілля йдеться в десятках справ Архіву нашого Інституту Історії Церкви УКУ, з яких у виданій праці зі зрозумілих причин використані тільки вибрані. У представленій книзі про періоди ув’язнення й підпілля йдеться у загальному, а в повній біографії його опис та аналіз може стати окремим об’ємистим розділом чи двома. Як також на розділ або окремий екскурс заслуговує аналіз проповідей, праць і публікацій владики у комплексі розвитку проповідництва і публіцистичної діяльності Згромадження Найсвятішого Ізбавителя та УГКЦ загалом. Тут слід звернути особливу увагу на ЗМІ. У численних виданнях 1930-х, 1990-х років можна знайти для такої праці багато матеріалу. Отож, «Жнива великі…» (Лк 10,2). І роботи попереду у всіх нас, істориків, ще дуже багато.

Володимир Мороз, Науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ