Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа, що за наші гріхи дав себе Самого, щоб від злого сучасного віку нас визволити за волею Бога й Отця нашого, – Йому слава на віки вічні. Амінь (Гл 1,3-5).

Паломник Василь розказує, що під час їхнього перебування на Святій Землі дорогами Ізраїлю курсувало не менше 50-ти автобусів із українцями. Немає сенсу вдаватися в мораль тих, хто там залишився заробітчанином, а задамось запитанням: «Чому так масово? Що шукають за морями наші земляки? Яку відповідь хочуть почути від Ісуса Христа?».

За твердженням богословів, Христос у щиро віруючого завжди з ним, у його серці і душі. У Ковелі багато церков і будинків молитви. В кожній святині із вірними розмовляє, надихає, зцілює всюдисущий Господь. Безперечно, кожен храм – це святе місце. На жаль, наш християнський простір розмежований, розколотий на різні конфесії і патріархати. Моляться вірні, забуваючи, що самі Тіло Христове розривають на частини. Збурюють душевний спокій, а тим самим породжують гріховність та невпорядкованість свого буття. Їдуть… Летять… Ідуть…

Багато хто хоче звірити свій християнський компас на шляхах, де ступав Спаситель. Інші – набратися духовності на первозданно святих місцях. Окремі шукають відповіді на власні негаразди, неблагополуччя, безвихідь, хвороби, неміч. Істина – у свідченнях. Свідчення паломників, парафіян церкви бл. Миколая Чарнецького надзвичайно важливі. Це не туристична подорож. Кожного паломника супроводжує молитва, очищення сповідь, співпереживання, усвідомлення добра і гріховності у своєму єстві, каяття та навернення.Всіх біля святого місця огортає невидима благодать. Вона укріпляє дух та очищає душу.

Розповіді розпочинаються з фіналу. По прильоту у Києві паломники прозрівають і клянуться: «Ми повернемося… Одного разу замало». І ще одна цікавинка. Коли відійшов час паломництва в історію і можна заспокоїтися, щоб знайти суть істини у баченому, відчутому, почутому, раптом спогади розбурхують нову хвилю емоцій. Слухати – не переслухати. І це чудово!

Оксана: – Радість переповнює серце. Ось ми ідемо по Хресній дорозі. Спочатку мене огорнув розпач, розгубленість. Як посеред торгового люду, шуму, криків, туристів відчути Ісуса Христа, Його страждання? Але, слава Богу, я швидко опанувала себе, абстрагувалася від зовнішніх впливів. Несла хрест, думала і порівнювала, як 2 тисячі літ тому Ісус ступав босими ногами по цій кам’яній тверді, а навколо – глум та крики:  «Розіпни!». Хіба можна порівнювати ті пекельні муки і мою теперішню майже «комфортну» ходу? А які незбагненні хвилини пережила біля місця народження Ісуса! Торкнулася святого місця і якісь вібрації хвилею розляглися по всьому тілу. Досі не знаю, що це було. Такого до смерті не забудеш. Кажуть, що на Святій Землі дива відбуваються. Це й було диво! І ще. Ми купалися в Середземному морі. Штормило. Хвиля велетенська, як двоповерховий будинок. Я безпечно зайшла далі, і мене піднесло на високий гребінь, а за мить була накрита іншою хвилею. Подумала, що це кінець. Але Бог думав по-іншому: я залишилася жива і неушкоджена. Ось і судіть, чи над нами немає янгола-охоронця. Це і є диво, сотворене Господом.

Галина: – Ті миті незабутні на все життя. Ми були на Мертвому морі. Яке то диво! На тій, насиченій сіллю, воді спокійно лежиш на спині навіть, якщо плавати не вмієш. Там глина з мулом чорним цілюща. Ми намащували тіла, обличчя, і були схожі на тубільців. Ноги грузнуть. Допомагаємо одне одному виходити. Спека була 440С. Думалось: як в пустелі, що поруч, 40 днів випробовували себе, виживали Іван Предтеча та Ісус Христос? Це подвиг! Кожне святе місце – незабутній спомин. А як лунала над водами Йордану пісня «Волинь моя», коли ми там омивалися. Неймовірні відчуття біля Гробу Господнього і на Хресній дорозі. Цікаво біля Стіни плачу і на Хресній дорозі. Я обов’язково повернуся ще раз до святих місць.

Людмила: – Незбагненний, неймовірний трепет серця я відчувала біля Гробу Господнього. Я так поспішала прикластися до Святого місця, щоб там довше побути. Людей – черга безкінечна і ченці підганяють. Хотіла відчути Дух Господній. Прохід низький, вузький. Повірте: як вдарилася головою об камінь, то думала, що гуля велика буде. Аж ні! Навіть синця не залишилось. Побували на горі Тавор, місці преображення Ісуса Христа, у величних храмах святої Анни, святої Катерини, Різдва Христового. В окремих місцях, справді, якісь вібрації по тілу розтікалися. Незабутньо… А ще висловлю думку усіх: нам пощастило із духовним наставником. Отець Леонід був як батько. Кожного розпитає, поблагословить, усміхнеться по-родинному. А служби які Божественні, які духовні і змістовні – не передати. Як тільки сил вистачило на всіх і все. Господь був з ним і Дух Святий вів.

Василь: – Я давно мріяв пройти життєвою стежиною живого Ісуса Христа. Нарешті, моя мрія збулася. Незабутні враження у храмі Різдва Христового, біля ясел. Ми туди поверталися кілька разів. В храмі Стрітення, де Божа Матір зустріла Єлизавету (матір Івана Предтечі) я сповідався. А Гріб Господній, а Хресна хода і Йордан –  все незабутнє, проникло в серце і лишилося назавжди! Біля ікон Спасителя я відчував, як Він оживає, дивиться на нас і проповідує. Ми відчували Всепереможний дух Ісуса на горі Спокус. Цікаво, як на далекій відстані, ти відчуваєш по-іншому Україну. Коли омивалися в Йордані, то Гімн України хором співали. Ми були переконані, що Господь нас чує, і гордилися тим. Милувалися вінчанням окремих пар. А ще нам сам Господь допомагав. Посудіть самі – нами опікалися троє високодуховних священиків. Кожен володіє кількома мовами та добре знає святі місця. Інші паломники заздрили, що ми маємо такого, я б сказав, унікального і доброго отця Леоніда. Ми цим теж тішилися. Часом було важко, але коли поглянеш, як 80-літня бабуся долає нелегкий паломницький шлях, то розумієш, що перепон для відвідин Святої Землі нема. Я хочу цей шлях пройти ще раз.

Світлана: – Враження? Всередині щось перевернулося! Часом сльози мимоволі котилися по щоках. Було спекотно і важко, але я щаслива. Яка то радість бачити єдину, усміхнену Божу Матінку у храмі Різдва Господнього. Вона нас зустрічає, як Своїх рідних дітей. Взагалі, кожна святиня – це чаша, переповнена духовністю та емоціями. Скільки Господньої благодаті я відчувала у храмі Стрітення – не передати. А який величний собор святої Анни і утаємничений Гріб Господній! Все зворушливо до сліз. А які духовні Божественні Літургії! Вони щодня наповнювали душу. Більше того, ми співали (кожен раз) молитву за Україну – і нам всі заздрили. Вдома ти у вирі проблем, тривог, негараздів, а там починаєш розуміти, яка дорога тобі Україна, рідний край. Несла хрест, і так сталося, що найбільше ваги – на моїх плечах. Подумала, чому по життю несу свій нелегкий хрест, і тут так само – то доля!? І ще. Зустрічали паломників із Танзанії, Австралії, В’єтнаму, Канади та інших країн. Всі біля єдиного Христа. А чому на Землі немає миру, любові Христової, порозуміння? Я відчуваю поклик Святої Землі. Я обов’язково повернуся туди знову.

Ось такі емоції переповнюють парафіян-паломників храму бл. Миколая Чарнецького. Вони були «в гостях» у Божої Матінки, Господа нашого Ісуса Христа. Їх внутрішній світ змінився, наповнився святістю. Переконаний, що цю святість будуть передавати друзям, рідним, всім тим, хто навколо них. Тобто вони готові змінювати цей неспокійний світ і робити його добрішим під знаком Христової любові. А це і є головна місія паломництва й Людини.

Анатолій Семенюк.