Зовсім скоро 14 лютого – день посиленої уваги до людської сексуальності, загорнутої в паперові сердечка. Християнин не мусить боятися тіла, але має його шанувати. Ми спробуємо познайомитись із одним з найделікатніших аспектів у духовності бл. Каспара Штангассінгера, покровителя редемптористської молоді. Цей матеріал про його розуміння тіла, чистоти та сексуальності. 

Особиста дорога

Розпочинати розповідь смертю героя незвично, але я відважусь. Блаженний Каспар Штангассінгер помер у віці 28 років. Він не осягнув небо стареньким священиком, якому нічого в житті не залишилось, окрім того, щоб думати про смерть. Все його життя було життям у молодому тілі та з молодим серцем, яке має свої прагнення та фізіологію. З його фотографій бачимо, що був це високого зросту хлопець і, як не крути – красивий хлопець!

Із юності духовне життя не було ні жартом, ні абстракцією для Каспара. Юнак мав постійного сповідника, а також зошит, куди записував його поради та свої помисли. У свої 16 років, в період особливо драматичний для «справ сердечних», Каспар склав обіт чистоти. У своєму нотатнику він неодноразово писатиме про шкоду гріха нечистоти:

«Жоден гріх не торкає так сильно цілого єства людини, як нечистота. Воля стає слабкою, а людина – невільником».

Ймовірно, що Каспар, як і інші святі з огляду на тілесність, мав стільки ж страху, стільки й пошани. Опираючись на його особисті свідчення, можна зрозуміти, що цей молодий небожитель також досвідчив боротьби у сфері сексуальності, адже був людиною. Перед самим вступом до семінарії Каспар припав до серця одній графині. Коли ж вона дізналась, що хлопець думає про священство, то сказала: «Що? Богослов’я? Ти є таким достойним молодиком! Мусиш одружитися і зробити кар’єру!». Однак це не похитнуло Каспара у його рішенні. Цей приклад не означає, що подружжя є гіршим станом, аніж священство чи стан монаший. З нього можемо зробити хіба висновок, що та молода графиня не запитувала себе про Каспарове покликання. Її цікавили лише особисті плани. Справжня любов завжди думає про іншу людину та про її покликання, і найперше про покликання до святості.

«Носіть Бога у своєму тілі»

Незадовго після свячень 25-тирічного Каспара призначили префектом у ювенаті (школа для хлопців). Тут молодого священика цікавить не лише успішність та дисципліна вихованців, а й духовне життя. Серед чеснот, які префект намагався виховати в хлопців, була чистота: «Носіть Бога у своєму тілі».  Каспар добре усвідомлював, що батьки довірили дітей під опіку отцям, і за це їм слід буде здати рахунок.

«Ми є храмами Святого Духа, тому мусимо дуже шанувати наше тіло і не допускатись гріха», - звертався священик до вихованців.

Старався, щоб в ювенаті, як у домі Божому, хлопці були захороненні від поганого прикладу, адже один зіпсутий може стати причиною зіпсуття інших.

«Тіло теж має відчути, що є свято»

Штангассінгер не боявся тіла: ні власного, ні чужого. А разом з тим розумів, що воно також має свої потреби і необхідність відпочинку. Якось один студент дуже оборонявся перед можливістю випити пиво (враховуємо тут баварську культуру). Ймовірно це був один із нездорових страхів або прояв скрупульозності. Каспар порадив йому спокійно випити трошки пива, бо це вийде йому на більше добро, аніж така відмова. Як префект ювенату він завжди старався, щоб студенти у святкові дні отримали смачні добавки до столу, «бо тіло теж має відчути, що є свято».

Ці поради межували із особистим прикладом отця Каспара, в якому зреалізувалось переконання, що «Бог бажає цілого серця і усієї любові».

с. Тадея Яртим, редемптористка