Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.

Лк 10:38–42; 11:27–28

Зрозуміти значення сьогоднішнього свята допоможе його назва: ,,Введення в храм Богородиці”. А також історія його виникнення. Із церковного передання дізнаємося, що батьки Марії Йоаким та Анна, доживши до глибокої старості, не мали дітей. Та вони ревно молилися й жили надією, що Господь вислухає їхню молитву й подарує їм дитину та обіцяли посвятити Її на служіння Богові. Отримавши дочку вже у старшому віці, батьки спершу виховували її самі. А потім трьохрічну привели й віддали на виховання до єрусалимського храму.

Цим Йоаким і Анна проявили вірність своїм постановам і цілковиту довіру Богові, усвідомлення того, що дочка є даром Божим для них. Тож присвятили життя Марії на славу Божу.

Йоаким і Анна своїм прикладом подають нам важливу науку – це вірність і відповідальність у житті. Вони обіцяли посвятити дитину на служіння Богові й дотрималися цього. У стосунках із Богом, особливо в молитві, важливу роль відіграє відповідальність як головна риса вірності. Духовне життя: молитва, Богослужіння, Святі Тайни, заповіді – це не просто релігійні звичаї, а живий стосунок двох осіб: людини з Богом. Без розуміння духа правдивої побожності наш зв'язок з Ісусом перетвориться у торговельні відносини. Людина буде клієнтом, споживачем Божих дарів, а Христос стане постачальником добра, буде обслуговувати наші людські й духовні потреби. Але такий зв'язок із Господом буде неправдивим через брак взаємної щирої любові.

Правдива християнська побожність – це живий стосунок двох осіб: людини з Богом.

Коли молимося приватно чи в храмі, то звертаємося не лише до особи з великими можливостями, а спілкуємося з Господом – Творцем світу, найдосконалішою та святою істотою у світі. Тож варто пам’ятати: як ставимося до Бога, так Бог ставиться до нас. Якщо свої молитви наповнимо духом відповідальності, а тим самим любові, а не лише обов’язку, то Бог завжди буде вірний нам і дасть необхідні дари. Тому правдива молитва є проявом любові: щирості й відповідальності словом та ділом і завжди матиме успіх. Ісус щедро наповнить нас і життя Своїми дарами.

Другим важливим моментом у сьогоднішньому святі є храм. Пречиста Діва Марія рішенням своїх мудрих і вдячних батьків виростала й виховувалася при храмі, у близькій присутності Бога. Це допомогло Їй бути готовою прийняти й виконати Божу волю, стати Матір’ю Божого Сина.

Від окремих християн можемо почути виправдання, що не обов’язково приходити до храму, можна молитися вдома. Звичайно, ми можемо молитися в різний спосіб і Господь почує нас завжди і всюди. Однак християнська молитва має одну особливість, що вона є не лише проявом релігійності, а особистою, живою зустріччю, спілкуванням з Ісусом. Єрусалимський храм був для юдеїв видимим знаком віри в єдиного правдивого Бога та Його опіки вибраним народом. Християнські храми мають одну особливість, що вони є не тільки красивою релігійною спорудою, а Божим домом, усередині якого в кивоті постійно перебуває живий Христос. Тому храм є для нас місцем живої, безпосередньої зустрічі з Богом, чого не маємо вдома. Молитва в храмі як Божому домі приносить цінний плід – оживляє в серці почуття синів і дочок Отця, довіру Богові.

У житті буває так, що батьки чи діти не є постійно присутні вдома. Ми можемо підтримувати з ними контакт письмово чи спілкуватися по телефону. Але це не замінить їхньої живої присутності біля нас. Тому народна мудрість каже: ,,Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”.

Подібно є в духовному житті. Ми можемо спілкуватися з Богом вдома, представляти свої потреби особистою молитвою, але не бачимо Його. Коли молимося в храмі, особливо на Службі Божій, то безпосередньо зустрічаємося, розмовляємо з Ісусом. Така молитва має одну особливість, що кожна жива зустріч з Ісусом змінює нас, не залишає з порожніми руками, а наповняє добром. Якщо молитва, Святі Тайни, Євангеліє не змінюють нас, це означає, що ми не зустрілися в них з Ісусом. Він не наповнив нас любов’ю, яка має найбільше сили змінити нас і життя, вчинити щасливими.

Один чоловік давно не ходив на Літургію, не приступав до таїнств Сповіді і Причастя й одного разу зайшов до церкви. Усередині приглядався до людей та ікон. На одній із них був зображений цар Давид, який стояв на колінах, а сльози розкаяння текли з його очей в золоту чашу. Ангел збирав ці сльози, щоб занести їх до Божого престолу. Під образом був напис: «Давид згрішив лише один раз, а потім увесь час плакав, а ти постійно грішиш, а ніколи не плачеш». Коли чоловік побачив цей образ і написані під ним слова, на його очах появились сльози розкаяння. Він дав Богові обіцянку змінити своє життя.

Святкування Введення в храм Пресвятої Богородиці повинно відновити в нас усвідомлення, що молитва в храмі як Божому домі може стати надійним затишком та нагодою відпочинку для душі через живу зустріч з Ісусом, перебування в Його присутності та любові. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист