Марія, сівши в ногах Господа, слухала його слова

Лк 10,38-42, 11,27-28

Одне із значень свята Введення у храм Пресвятої Богородиці міститься у його назві. Слово введення означає принести, віддати, довірити. Із церковного передання дізнаємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна були бездітними і склали обіцянку Богові, що коли дасть їм дитину, віддадуть її на службу Господеві у храмі в Єрусалимі. Господь Бог вислухав їхні молитви і подарував їм дочку. Коли Діві Марії виповнилося 3 роки, батьки Йоаким і Анна, виконуючи дану Богові обітницю, привели її до Єрусалимського храму. Вони довірили її Господу для подальшого виховання. Марія перебувала там під опікою первосвященика Захарії, батька Івана Предтечі і Симеона-Богоприємця.

Праведні Йоаким і Анна залишаються для нас живим прикладом любові й вірності Христові, великих плодів довіри Богові. Ісус не вимагає від нас великої жертви, щоб віддати за віру своє життя чи дітей у монастир на службу Господу. Але очікує духовної жертви - повної відданості Йому через ревне християнське життя.

Усі ми, подібно як Йоаким і Анна, потребуємо любові й допомоги Христа, а для цього треба мати міцний духовний зв'язок із Ним. Того зв’язку не збудуємо без щирої молитви, досконалого виконання Божих заповідей і Святих Тайн, тобто повної довіри Богові, як це чинили батьки Марії, співпраці з ласкою Ісуса.

Кожна молитва (єктенія) Служби Божої завершується словами: „Все життя наше Христу Богові віддаймо”. Ми відповідаємо: „Тобі Господи”. Цим висловлюємо нашу довіру Ісусові. Однак ця відданість, довіра Христові має бути не тільки на словах, а повинна проявитися також у наших вчинках: дотриманні науки Ісуса, витривалій молитві, частій Сповіді та Причастю. Як подає передання, Йоаким і Анна постійно молилися за дар дитини, досконало виконували закон Мойсея й усі релігійні звичаї. Тому Бог вислухав їх і дав дочку. Коли кажемо „Тобі Господи”, а живемо за заповідями світу: моди, забобонів, ворожби, значить ще не маємо повної довіри, відданості Христові. Цим неначе жартуємо з Богом. А апостол Павло перестерігає нас: „З Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й пожне”.

Якось на відпочинку в курортному місті до Ірини з подругою підійшла літня циганка. Запропонувала поворожити на руці. Ірина вирішила пожартувати й простягнула руку. Ворожка говорила, що буду багатою, вдало вийду заміж. На що дівчина відповіла їй: „Ти ж це кожній розповідаєш! Навіщо обманюєш людей?” І тоді вона раптом зло зиркнула на мене й промовила: „Після того, як ти вийдеш заміж, спочатку помре твій батько, а за рік – чоловік”.

Минув певний час, Ірина познайомилася з чоловіком, у якого закохалася. Через два місяці вирішила представити Дмитра батькам. Перед зустріччю їй наснилася циганка. Уві сні вона танцювала й усміхалася.

Знайомство Дмитра з батьками пройшло чудово. За декілька днів Ірина з Дмитром поїхали у коротку подорож за кордон. Коли сиділи ввечері у кав’ярні, Дмитро запропонував одружитися. Ірина спочатку зраділа. Але раптом у її голові почала спливати картинка, де ворожка казала, що коли вийде заміж, то втратить батька й чоловіка. Великий страх опанував Ірину й вона відмовила чоловікові в одруженні. У її голові постійно крутилося оте „раптом” і нічого не могла пояснити.

Після поїздки Ірина зустрілася з найкращою подружкою і розповіла їй свою історію. Та відповіла: „Ти що, з глузду з’їхала? Ти ж віруюча людина! То кому ти віриш більше – Богу чи ворожці? Бог подарував тобі зустріч із Дмитром. Це він послав тобі твого майбутнього чоловіка. А ти знехтувала цим Божим дарунком через якусь ворожку?” Страх переслідував дівчину, що передбачене збудеться.

За порадою подруги Ірина поїхала в монастир. Висповідалася, й настоятель порадив їй читати певні молитви біля розп’яття, просити прощення у Бога за те, що сталося. Просити, щоб зміцнив віру.

За три дні повернулася додому й зателефонувала Дмитрові, щоб зустрітися з ним, але він не брав слухавку. Тоді Ірина зустрілася з його мамою і довідалася, що Дмитро поїхав на роботу у Чехію. Отримавши від його батьків адресу, поїхала шукати чоловіка. Коли після наполегливих старань знайшла Дмитра на роботі, розповіла причину своєї відмови і сказала: „Я кохаю тебе! Пробач мені, будь ласка. Я хочу бути твоєю дружиною і вірю, що в нас усе буде добре”.

Через три місяці Дмитро повернувся і вони відсвяткували весілля. На щастя, і її тато, і чоловік були живі й здорові. Тепер прошу в Бога пробачення за те, що на якийсь час втратила свою віру в Нього. На щастя, він допоміг мені усе виправити.

Наша довіра Ісусові може мати два прояви. Найперше – це рівень духовного життя, коли звертаюся до Христа не у випадках проблем, а шукаю Ісуса з любові до Нього, як найбільшу цінність. Потвердженням цього є те, що починаю і завершую день молитвою, у всьому керуюся Божими заповідями, шукаю сили і спокою для душі у Сповіді та Причастю, а не в шкідливих звичках, різних іграх, гороскопах.

Другий прояв довіри – це сумлінне виконання наших обов’язків вдома і на роботі, коли дбаємо про добро ближніх, яким служимо, а не лише власну користь. Прикладом цього є сумлінність двірника чи прибиральниці, майстра у ремонті речей, привітність, ввічливість водія до пасажирів або продавця до покупців, коли лікар дбає про здоров’я хворих, а вчитель про знання учнів, а не за прибуток.

Як дотримуємося науки Спасителя, часто молимося, єднаємося з Господом у Сповіді і Причастю, працюємо відповідально для добра людей, такою є відкритість нашого серця для Нього, довіра Йому. Наскільки відкриваємо своє серце Ісусові особисто або через служіння ближнім, стільки отримуємо Його любові, а тим самим сили боротися з гріхами і зростати у вірі й любові до Бога.

Хто вповні довіряє Христові, той зможе виконати найскладніші завдання, переможе будь-які труднощі, витримає різні випробування. Бо коли з нами Христос і його любов, нам ніщо не страшне, як це сталося у житті святих Йоакима й Анни. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист