Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.

Йо 19,6-11, 13-20, 25-28, 30-35.

Кожне церковне свято можемо гідно відсвяткувати і духовно збагатитися, коли знаємо і розуміємо його значення. Нинішнє свято, у якому почитаємо хрест Господній, містить свою суть і духовні скарби вже у самій назві. Слово воздвиження має подвійне значення: історичне і духовне розуміння. Стараннями матері Костянтина цариці Олени на початку 4 століття було віднайдено хрест Ісуса в Єрусалимі біля Його гробу, на якому Спаситель звершив діло нашого відкуплення.

Коли народ довідався про це чудо, почав зі всіх сторін горнутися до святого місця, плакав і розкаювався у своїй злобі, бо всі побачили той самий хрест, який двигав Христос Спаситель, і по якому стікала Його свята кров. На цю подію зійшлася велика кількість людей, що не всі могли поклонитися святому хресту і поцілувати його. Тоді патріарх Єрусалиму Макарій зійшов на підвищення і, високо підносячи святий хрест – знак спасіння і любові Бога до нас, щоб усі бачили і вшанували його, благословив ним народ на чотири сторони світу. А всі припали на коліна і вголос взивали: “Господи, помилуй!”. Так було оживлено й відновлено, піднесено славу і почитання хреста Господнього – символу нашого відкуплення.

З текстів Євангелія знаємо, що Ісус навчав ще про інший хрест – духовний: наші обов’язки, випробування, терпіння.

Коли приймаємо хрест з вірою, як допуст Бога, і переживаємо, несемо з любов’ю, він зближає нас до Ісуса Христа.

У таких ситуаціях виразно бачимо, відчуваємо слабкість і обмеженість наших людських сил і можливостей. Тоді шукаємо допомоги у Бога через молитву.

Первородний гріх віддалив нас від Господа Бога та Його любові. Бог наблизився до нас в особі Ісуса Христа через Його хресну смерть. Коли з покорою несемо щоденний хрест, він підносить нашого духа, зближає нас до Ісуса, єднає з Ним, бо в Христі бачимо джерело сили, любові, щастя. Так розумів хрест апостол Павло: „Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа”, „Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа” (Гл 6,14).

Людей у житті більше єднають терпіння, ніж приємності, достаток. Вони радше часто ділять їх, спричиняють непорозуміння. Прикладом такого єднання у терпінні є десять прокажених, батько з біснуватим сином чи мати хананейка з біснуватою дочкою. Проказа вивела хворих за місто і зібрала разом. Коли побачили близько себе Ісуса, почали просити Його про оздоровлення. Хоча насправді їх єднала більше хвороба, ніж любов, бо пізніше всі розійшлися і тільки самарянин подякував Ісусові, бо побачив і зрозумів у своєму оздоровленні Його любов. Хвороба сина і дочки дуже наблизила до них батьків, що вони переживали їхні терпіння як свої власні. Недуга дітей зродила у їхніх батьків віру та додала відваги шукати допомоги в Ісуса Христа. Господь у відповідь проявив до них свою любов та оздоровив дітей від злого духа.

Кажуть святі, що Бог говорить до нас через події, хвороби, людей. Тим самим через них, цей щоденний хрест Ісус зближається до нас, як наблизив небо до нас і нас до Отця, Царства Небесного на хресті Голгофи. Покора і терпеливість у несенні свого хреста свідчать про вміння чути мову, голос Христа у різних життєвих подіях. Вони є нашою відповіддю на любов Божу, нашою любов’ю до Ісуса.

В одному селі досі обабіч дороги стоять два десятки великих дерев’яних хрестів. Проходячи повз них, люди хрестяться, просять Бога змилостивитися і не карати за гріхи так, як покарав колись їхнього односельця, голову колгоспу, котрий ці хрести і встановив.

Він був молодий, освічений чоловік, але затятий комуніст. Люди боялися його, бо він рішуче боровся з релігією, яку називав „дурманом для темного народу”. Учителів змушував пильнувати, щоб діти не ходили з вертепом, колядувати чи засівати. А потім у школі привселюдно ганьбив дітей та їхніх батьків „як ворогів соціалістичного ладу”. Коли заходив до чиєїсь хати і бачив на стіні ікону, зривав її, кидав під ноги і топтав. Не давав односельцям можливості ходити у неділю на Службу Божу до сусіднього села, хрестити дітей. А як голова колгоспу, міг не дати людям роботи, зерна, дров, дерева на хату.

Одного разу постановив скинути з сільської церкви два хрести і зробити з неї склад. Люди відмовилися виконати це, бо боялися гріха. Тоді сам приніс шнур, драбину, виліз по ній на купол церкви і спиляв хрести. Потім вивіз їх за село на поле і так залишив просто неба гнити.

Якось до сільської школи приїхала на роботу молода вчителька. Голова колгоспу закохався в неї і одружився. А коли народилася перша дитина, довго не прожила і померла. Так народилися неживими або померли невдовзі після народження шестеро дітей. Ніякі лікарі не допомогли їм.

Але якось зустрів у селі старожила, діда, який зрідка виходив з хати, бо мав із сотню років. Той дав голові пораду. Сказав, що скидати хрести – дуже великий гріх. За це Бог покарав його. Порадив теж висповідатися й покаятися. А ще зробити 20 хрестів і встановити їх у селі, щоб Бог простив йому і дав здорових дітей.

А вже через рік у нього народився хлопчик, а невдовзі й дівчинка. Сам голова став спокійним і доброзичливим. Мабуть зрозумів, що всі ми під Богом ходимо.
Майже три десятиліття, а особливо п’ять останніх років, живемо в очікуванні й боротьбі за справжню незалежність України – матеріальне і духовне піднесення, покращення умов життя. Сьогоднішнє свято Воздвиження Хреста Господнього – символу Божої перемоги над злом і смертю, хай утвердить у нас думку і переконання, що ціна нашої свободи не буде без нагороди, старання, жертви наших попередників не будуть марні, а принесуть плоди. Християнство було в переслідуваннях і очікуванні офіційного визнання три століття, але прийшов час свободи. Він прийде також і до нашого народу.

Хто бачить терпіння як присутність і дію Ісуса, як Божу любов у них, той через Христа знаходить їхню вартість та сенс свого життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист