Взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: – Осанна!

Йо 12,1-18

Шоста неділя посту – свято урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалиму. Це певний підсумок посту - його плодів. Великий піст даний нам для того, щоб ми наново пізнали Бога та Його любов як найбільший наш скарб та джерело добра, надійну основу життя. Хто в житті шукає Ісуса, пізнає Його та йде за Ним, той знаходить у Божій любові власну гідність, сенс життя, радість – справжнє щастя.

Великий піст має дві важливі риси – це час покаяння й навернення, пошуку Бога в нашому житті.

Навернення означає внутрішню переміну, інший погляд на цінності через добро душі, а не тільки тіла, зміну способу життя згідно з Божими заповідями. Якщо уважно читати молитви Великого посту, то в них зауважимо багато роздумів про добро та гріх, який руйнує його, часті заклики до покаяння, довіритися милосердю Ісуса, Який Своєю любов’ю очистить нас із гріхів і наповнить добром, подарує нам справжнє щастя: задоволення собою, життям, спокій і радість.

Ісус урочисто, радісно в’їздить до Єрусалиму і це показує кінцеву мету посту – Пасху, Воскресіння Ісуса як свято, торжество перемоги добра та життя. Напевно немає людини, яка б не хотіла жити вічно, наповнити життя ознаками справжнього щастя: любові, спокою, радості. Хто хоче бути щасливим, прикладає всі зусилля, використовує усі можливості наповнити себе і своє життя добром.

В’їзд Ісуса до Єрусалиму та Його воскресіння з мертвих показують нам мету та сенс життя, духовної праці й боротьби зі злом, плоди нашої віри. Віра – це не тільки існування Бога. Вона має глибше значення. Христос дає нам можливість створити живий і тісний зв'язок із Богом, наповнити життя Його присутністю. Можемо не тільки вірити в існування Бога, а бути разом із Ним. Зв'язок віри й любові з Ісусом дає нам силу перемагати труднощі та знаходити добро, спокій і радість у житті. Про таке справжнє розуміння щастя пише апостол Павло: ,,Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним” (Рм 6,8), ,,Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене” (Гл 2,20). А апостол Іван додає: ,,Хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі й Бог перебуває в ньому” (1Йо 4,16). Найбільшим знаком Божої любові й щастя для нас є Святе Причастя, як каже Ісус: ,,Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним” (Йо 6, 54).

У малому містечку жив самотній старий чоловік. По сусідству з ним жила сім’я: мати з маленьким сином. Хлопчик вважав сусіда своїм другом – часто бігав до нього, бо той розповідав мудрі історії, пригощав цукерками, жартував з ним, грав в ігри…

Через деякий час, хлопчик виріс, і поїхав вчитися у велике місто. Там у нього з’явилося цікаве життя. У хлопця зовсім не було часу, щоб згадати про дім, відвідати матір і свого давнього друга.

Одного разу хлопець отримав лист – мати повідомляла, що сусід помер. У дитинстві сусід замінив хлопцеві  батька, якого у хлопця ніколи не було. Він поїхав попрощатися з чоловіком, адже сусід дарував йому добро і турботу, багато чому навчив.

Після похорону, хлопець зайшов у спорожнілий сусідський будинок, де проводив своє дитинство. Обстановка в ньому не змінилася: всі речі лежали так, як і багато років тому. Але, він не побачив одного важливого предмета… На столі завжди знаходилася дерев’яна шкатулка. Сусід зберігав у ній щось, що було для нього «найціннішим на світі», але тепер цієї скриньки хлопець не побачив.

Через деякий час, син повернувся до своїх справ, але тепер, все частіше згадував старого друга. Минуло трохи подій з дня смерті сусіда, як хлопцеві доставили посилку. Відправником значився старий-сусід! Хлопець з хвилюванням відкрив її. Всередині, загорнута в стару газету, лежала та сама, дерев’яна шкатулка! Він заглянув у неї. Там знаходилися кишеньковий годинник, на який було нанесене гравірування: «Спасибі тобі, за той цінний і щасливий час, що ти приділяв мені».

З очей хлопця текли сльози, і він зрозумів, що для дідуся «найдорожчим і цінним на світі» був час, який він проводив поруч зі своїм маленьким другом. Вже після того юнак багато чого зрозумів, і став більше приділяти часу та уваги своїй матері, а в майбутньому – коханій дружині і дітям.

Святкуючи урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму, знаємо, що його кінцевим результатом буде славне Воскресіння Спасителя з мертвих. Величне завершення земного життя Христа надає вартість і сенс усьому, що відбувається в житті, якщо все переживаємо разом з Ісусом. Коли будемо йти в житті за Христом дорогою Божої волі, шукати добро з Ним, то отримаємо плоди своєї віри, пошуку щастя з Богом: добро й безмежну любов, глибокий спокій і постійну радість. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист