Марія, сівши в ногах Господа, слухала його слова.

Лк 10,38-42; 11,27-28

Сьогодні Богородиця приходить до нас у своєму величному святі Успіння. По-людськи - це день її смерті і відходу до вічності. Але в Божих очах і у світлі віри – це дуже щасливий момент у житті Божої Матері. Від цього дня Вона навіки найтісніше з’єдналася з Богом, постійно перебуває біля свого Сина Ісуса Христа.

Церква називає смерть Богородиці успінням – таїнственним сном. Сон – це час відпочинку, спокою для нашого тіла і душі. Відповідно успіння для Пресвятої Богородиці стало великим даром вічного спокою, глибокого душевного миру, який випливає з постійного перебування в атмосфері Божої любові.

Славне Успіння Діви Марії - це плід її вірності Божому Слову. Усе своє земне життя Марія керувалася Божою наукою, прислухалася до голосу Бога, тому здобула такий важливий плід – спокійну і безболісну смерть, легкий перехід із землі до Царства Небесного. В ній здійснилися слова, які Богородиця сказала в атмосфері Благовіщеня: „Величає душа моя Господа, і дух мій радіє у Бозі, Спасі моїм”. Її смерть стала радісною подією, бо немає більшої радості для людини, як бачити Бога і перебувати біля Нього. А де є Бог, там є радість, спокій для душі. Бо Тільки Бог є джерелом справжньої радості та спокою для людини. Без радості немає спокою. Сумна людина ніколи не буде спокійна та щаслива. Зрозуміти цю правду допоможе нам одна життєва історія.

Один молодий учень пішов на прогулянку разом зі своїм учителем. Вони проходили узліссям повз селянські поля. Селянин доорював своє поле, а його чоботи й торби з хлібом лежали під кущем на узліссі. В учня з’явилася думка: - Давайте заховаємо селянинові чоботи, а самі сховаємося в кущах та й побачимо, що він буде робити. Це буде цікаво. Проте, шляхетний та розумний учитель вирішив скерувати хлопця на добре діло, тому запропонував: - Ти краще поклади в кожен чобіт золоту монету, це буде цікавіше.

Учень так і зробив. Через короткий час селянин, закінчивши орати, прийшов запрягати коні до воза. Відчепивши плуг, він почав взуватися в чоботи. Нараз, він відчув, що в чобіт щось попало, тому зняв його й витрусив. Яке ж було його здивування, коли звідти випала велика золота монета. Коли це саме повторилося й з другим чоботом, селянин впав на коліна і піднявши очі до неба, дякував Богу за почуту молитву і допомогу в нужді.

Коли молодий учень все це бачив і чув, його наповнила невимовна радість від того, що Бог використав його для допомоги своєму ближньому. Учитель радів не менше від учня, адже вони змогли зробити велике добро.

Однак життя Божої Матері не для всіх є прикладом надійної дороги до справжнього щастя. На противагу до Богородиці, багато людей шукають щастя власними силами у земних речах. В одній із давніх теорій будови світу розповідалося, що земна куля стоїть на трьох китах або слонах, які рухаються. Так обертається земля і настає день та ніч. Люди будують своє щастя на трьох символічних „китах”: багатство (гроші), тілесна краса і людська слава.

Що ж насправді спонукає людей шукати щастя у земних речах – це глибоко прихований страх перед світом. Вони мають переконання, що без цих речей їх не сприймуть інші люди, ніхто не буде рахуватися з ними, любити і поважати. Але така любов неправдива, бо їх люблять не як особу, а заради речей, які вони мають. Їхня гідність визначається цінністю речей, якими користуються.

Чому віруючі люди не щасливі як Богородиця? Бо не мають, як Вона, щирої любові до Бога. Вони люблять Ісуса Христа переважно з користі або зі страху перед карами у житті. Про це знаємо зі слів апостола Івана: „Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові” (1Йо 4,18). Якщо наша любов до Бога поверхнева, з обов’язку, вона не приносить душі спокою і радості, тому ми не відчуваємо себе щасливими з Ісусом, хоч віруємо в Нього.

Пресвята Богородиця своїм успінням запевняє нас, що хто обирає Бога і Його настанови основою свого щастя, той не розчарується у своєму виборі, з певністю отримає спокій і радість у житті через Ісуса Христа. Хто злегковажить Христа – цей наріжний камінь, той все життя проведе у пошуках щастя, та ніколи не знайде справжнього миру і радості. Бо тільки Ісус може подарувати їх нам. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист