Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.

Мт 5,14-19

У кінці різдвяного часу святкуємо свято Трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Хоч вони жили приблизно триста років після народження Божого Сина і вшанування їх не має прямого відношення до Різдва Христового, але з цією подією їх єднає тісний духовний зв’язок. Саме завдяки міцному зв’язку віри, любові та надії з Христом вони стали святими.

Після Різдвяних свят Церква спершу окремо вшановує трьох великих святих. Так обрізання Ісуса поєднане із пам’яттю про Василія Великого. Він залишив світ і його славу та пішов шукати щастя разом із Христом. Після свята Богоявлення згадуємо Григорія Богослова. А через день Церква святкує перенесення мощей Івана Золотоустого. Після цього вшановуємо їх разом, як символ єдності.

Єдність святителів з Богом служила духовній єдності між ними самими. Завдяки цій єдності вони мали велику духовну силу та зробили багато добра для Церкви й народу, збереження її єдності. У молитвах на честь трьох святителів є такі слова: „Вони, хоч і роз’єднані тілом, але з’єднані духом, богоносні захисники і служителі єдиносущної Тройці, осяйні світила вселенної, стовпи Церкви”.

У другій половині 11 століття між почитателями цих святих виник спір, хто з них більш заслужений для Церкви. Одні вважали Василія Великого, інші Григорія, а треті Івана Золотоустого. Цей спір вирішили самі святі. Спочатку кожен із них зокрема, а потім всі разом у сні з’явилися побожному єпископові міста Євхаїти Івану зі словами, що вони однаково заслужені для Церкви й рівні перед Богом і сказали йому так: “Всі ми у Бога маємо однакову славу і немає між нами суперечок з цього приводу. … Нема між нами першого і другого, нехай же і люди нас не розділяють, бо ми за життя любили мир і згоду й любимо її і тепер. А щоб показати, що ми є одне у Бога, признач празничну службу для нас в один день, а ми постараємося, щоб усі, вшановуючи нашу пам’ять, отримали поміч для спасіння, можемо це зробити, бо маємо ласку в Бога!” Після того Церква встановила окреме свято на вшанування пам’яті і почитання великих трьох святителів у день їхнього об’явлення – 12 лютого.

Питання єдності народу, держави, Церкви, родини було важливим упродовж усієї історії людства і залишається актуальним сьогодні. Бо єдність дає силу, захищає людей від небезпек, як молимося: „В єдності сила народу, Боже нам єдність подай”. Багато з нас потребує єдності духа: думок, бажань та вчинків. Хто ж би не хотів, щоб наші мрії були реалізовані, ставали дійсністю, а не залишалися в у яві чи на папері.

До одного лікаря прийшла хвора жінка. Вона скаржилася на невроз, неспокій та інші хвороби. Лікар її вислухав, оглянув і приписав їй такі ліки: „Кожен день по годині читати Святе Письмо”.

Жінка спочатку образилася на нього, але потім подумала, що напевно він щось знає і вирішила послухати його.

Проминув місяць і жінка стала новою людиною. Вона не тільки забула про свої хвороби, а навпаки - відчула тепер бадьорість, радість життя й готова була іншим допомагати.

Прийшовши знову до лікаря, вона подякувала йому й запитала, звідки він знав, що їй було потрібно саме ці ліки? Лікар підвів її до свого столу і показав їй розгорнуту Біблію, позначену різними помітками та сказав: „Пані, коли б я не читав Біблії, то був би таким хворим, як були ви, але ця книга є для мене джерелом духовної сили, здоров’я і знання”. Коли ми часто вивчаємо Божу правду і більше думаємо про Бога, ніж про себе, тоді проблеми покидають наші думки та життя і їхнє місце займає спокій.

Тож коли в житті панує єдність думок та вчинків, бажань і реальності навколо нас, тоді ми впевнені у собі, спокійні, радісні та щасливі. Дорогу до такої єдності нашого духа показують ці три великі святителі: Василій, Григорій та Іван. А вона проста: вивчення Святого Письма – Божої правди, яка є єдиною надійною дорогою до добра, постійна молитва, як знак надії на Христа і сили жити правдою, щира любов до Бога. Якщо ми будемо шукати добро у тісній єдності з Ісусом, тоді щастя обов’язково прийде у наше життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист