Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя.

Мт 6,14-21

Сиропусна неділя відчиняє нам двері до Великого посту. Після неї розпочинаємо сорокаденну духовну мандрівку до свята Воскресіння Христового, входимо в час духовних подвигів, завдяки котрим прагнемо оздоровити наші стосунки з Богом, з ближніми і з самими собою. Адже Пасха – це відновлення нашого зв’язку любові з Богом через Ісуса Христа.

Євангеліє цієї неділі дає нам останні духовні настанови для доброї подорожі шляхом Великого посту, успішної духовної праці, боротьби, щоб гідно зустріти і пережити Христове Воскресіння. У цій науці Христос нагадує нам основне завдання посту – це навернення, внутрішня переміна - очищення серця через покаяння, просвітлення розуму світлом Божої правди й завдяки цьому здобувати найцінніший дар – Божу любов.

Для успішної й плідної праці на ниві Великого посту повернімося думкою до попередніх неділь, щоб пригадати собі необхідні для цього умови, які вони подають нам. Зустріч Закхея з Ісусом показує, що час посту – це пошук Бога. Головна мета посту – відновити, створити й зміцнити стосунок любові з Ісусом Христом. Для здійснення цього завдання особа митаря запрошує нас наповнитись духом покори, стати перед Господом в правді - такими, якими ми є. Блудний син пропонує нам наступне - довіритися небесному Отцеві, стати подібним до Нього й тим самим визнати правду, що тільки Божа любов надає сенс нашому життю. Наукою про страшний суд Ісус запрошує нас бути відважними й відповідальними у пошуках Бога та спасіння, не боятися робити діла безкорисливої любові й милосердя. Бог Отець з радістю чекає нас у Небесному Царстві.

У нинішній науці Христос говорить такі словами: „Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя” (Мт 6,17). Він радить нам зробити три важливі кроки, три умови, які належно приготовлять нас до Пасхи земної і вічної: прощення, навернення серця та пошук духовних цінностей.

Прощення, чистота обличчя і духовні скарби мають одну спільну мету – пошук Бога.

Людина протягом свого життя покликана співпрацювати з Богом задля виконання плану Творця щодо неї: уподібнюватися до Нього.

Коли ж її очі звернені на прославу людську, то це означає, що людина отримує певні поради щодо свого зросту не від того, кому це належить робити – Бога, а від світу. Отже, вона замінила орієнтир, вибрала шлях, що не веде до уподібнення Творцю, але самообманюється своїм егоїзмом, уподібнюється до світу.

Добрі вчинки мають приносити найважливіший плід, найбільше добро – освячення душі, запевнити нам участь у небі з Богом. Відповідно вони потребують здорового кореня, яким є прощення, чиста, тобто безкорислива любов.

Якщо ми маємо добрі основи життя – заповіді й правильний орієнтир у ньому – любов Бога, тоді наше життя має бути духовним світлом для інших. Це одне із важливих завдань учнів Христа: „Ви світло світу. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт 5,16). Своїми вчинками маємо звертати увагу інших не на себе, а спрямовувати її, їхнє життя до Господа Бога, до Царства Небесного. Тоді наше життя: молитва, піст, милостиня мають вартість перед Богом і є справжнім добром для нас, бо єднають нас і ближніх з Ісусом Христом, запевняють нам виконання мети життя – участь у Божому Царстві.

Властивістю світла є те, що воно допомагає виразно розрізняти речі одні від других. Наше життя стає світлом для інших, коли спосіб мислення, поведінка радикально відрізняються від поведінки невіруючих чи маловірних людей, а наші вчинки відповідають нашій вірі, релігійним переконанням. Коли ми кажемо що віримо в Бога, а в щоденному житті керуємося забобонами, шукаємо допомоги у ворожбі (гороскопи, червона нитка на руці, викачування яйця, скидання вроків, зливання воску, ворожки) і радимо це ближнім, тоді не несемо їм Божого світла, а темряву маловірства, гріха. Ми спрямовуємо їхній погляд у світ, а не до храму, увагу зосереджуємо на собі, а не на Ісусі Христі.

Якщо вважаємо себе віруючими, а спосіб мислення, поведінка, зовнішній вигляд нічим не відрізняються від поведінки інших людей, котрі також звертаються до ворожби, мають шкідливі звички, дбають про земні цінності, шукають людської слави через становище, красу тіла, то наше життя не є світлом для них, а радше темрявою, до неї провадить і утверджує в ній.

Готуючись до Великого посту, ми іноді „сушимо собі голову”, які постанови зробити, як його провести.

Найважливіше в пості – знайти Божу любов, глибше пізнати любов Бога до мене і зростати в моїй любові до Господа.

Тому найкраща постанова на піст – робити такі вчинки, які покажуть щирість моєї любові до Ісуса та ближніх. Найкраща, наймиліша жертва Христові – подарувати Йому те, що найцінніше для нас – крім життя, свою волю, зректися свого „Я” - гордих думок, самолюбних бажань. Наприклад: не тратити час перед телевізором на пусті новини, а присвятити його на молитву за чесні вибори, мир в Україні, за терплячих у світі. Можна поставити перед собою завдання: очистити свою віру від маловірства: раз і назавжди позбутися забобонів і ворожби (гороскопів, сонників, вроків тощо). Не менш корисною річчю було б відмовитися на час посту від косметики, а більше уваги присвятити добру своєї душі – молитві, читанню Святого Письма, доброї релігійної чи художньої книжки.

Розповідають, що одного дня святий Єронім молився перед Хрестом Розп'ятого Спасителя. Серед молитви почув таємничий голос Ісуса, Який запитав його: «Єроніме, чи ти дав би Мені якийсь дарунок?» «О, так, мій Господи, я віддам Тобі всі мої покути, які виконую з любові до Тебе у цій пустелі». «Але я хотів би чогось більшого». «То я віддам Тобі всі мої труди і невигоди життя». «А чи не маєш для Мене ще якогось кращого дарунку?» «Що я більше можу Тобі, Ісусе, дати, коли я сам нужденна і грішна людина?» «Якраз свої гріхи дай Мені, - сказав Ісус, - щоб ще раз відчути Божу радість, коли буду їх тобі прощати».

Велику користь принесе нам піст, якщо навчимося правильно поводися у храмі, зокрема під час богослужінь. Часто буває так, що в церкві відбувається богослужіння (Утреня, Літургія чи якась інша спільна молитва), а в той час хтось заходить до храму й практикує свою побожність: приватні молитви, вшанування ікон, мощей святих. Такою поведінкою людина неначе говорить: „Ось бачиш Боже, я прийшов до церкви, виконую недільний обов’язок”. Чи така молитва справді буде мила Ісусові, коли особа не звертає увагу на те, що в той час відбувається у храмі, на молитву інших людей. Така побожність не є прославою Господа, а проявом самолюбства, фарисейством. Своєю невідповідною поведінкою у церкві людина немов би хоче сказати, як кажуть в народі: „А мені наплювати на те, що тут відбувається. Моя справа є важливіша”. Не може людська побожність бути вище церковного звичаю, чи приватна молитва важливіша від молитви Церкви. Не допустимою є будь-яка приватна побожність під час богослужінь у храмі. Це велика неповага до Ісуса Христа, який зібрав вірних на спільну молитву, прославу Отця й представляє Йому наші потреби.

Час Великого посту даний нам для того, щоб здобути це духовне світло – правдиву віру, правильний орієнтир у житті - вічність, бути світлом Божим для інших, провадити їх до Бога, храму, Святих Тайн. Коли в нас не буде цього світла – виразного свідчення віри, радикальної зміни поведінки - цих важливих плодів посту, то, можна сказати, що ми провели його марно, бо не знайшли правильний орієнтир у житті, не наблизилися, не уподібнилися самі й не привели інших до Ісуса Христа. Амінь.

о. Михайло Чмжович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ з Нюарку (США)