Моє щоденне піклування – журба про всі Церкви! 

Мт 16,13-19

Коли Церква святкує пам'ять святих, то вшановує не тільки якісь їхні славні вчинки. Вона показує нам їхнє життя як приклад нашого освячення і спасіння. Духовні подвиги святих постом і молитвою, праведним життям чи мученицька смерть багатьох із них – це зразок для нас як зростати у вірі, надії та любові до Ісуса Христа, будувати з ним міцний духовний зв'язок. 

Святі прикладом свого життя та повчаннями спрямовують наш погляд на Ісуса Христа як джерело життя та правдивого щастя, надійного провідника до щасливої вічності. Усі святі через постійну молитву пізнавали Божі правди, науку Ісуса Христа. Своєю наполегливою духовною працею вони відкрили для себе неоціненний скарб – безмежну любов Бога до нас і велику цінність – життя вічне, можливість постійно перебувати в цій любові. Тому святі старалися постійно зміцнювати свій зв'язок з Богом молитвою і Святими Тайнами, щоб мати силу боротися з гріхами та йти за Христом дорогою Божих заповідей і так впевнено осягнути мету свого життя – Царство небесне. Для них було важливим одне – отримати найвищу нагороду в житті – вічну Божу любов. Ті, яких ми називаємо нині святими – це християни, які здобули ці дари.

Усі святі прикладом свого життя показують нам, що то означає вірувати в Бога і жити вірою, надіятися на Нього, довіряти Ісусові й любити Його. Хто справді увірував в Ісуса Христа, той не буде гонитися за багатством та вигодою для свого тіла, а буде старатися найперше пізнавати Божі правди та через них самого Бога, будувати з Ним міцний зв'язок любові як правдиву основу свого щастя.

Так апостол Петро став для нас прикладом великої віри. Навіть через його тінь Ісус оздоровляв хворих чи за його посередництвом воскрешав померлих. У своїх посланнях святий Петро багато уваги зосереджує на вірі: „Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь - під час об'явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри - спасіння душ ваших” (1 Пт 1,6-10). 

Святий апостола Павло є для нас взірцем пізнання Ісуса Христа та Його любові. Після свого навернення він залишив нам у своїх листах найбільше прикладів як любити Христа. Любов Ісуса – це найвища мудрість і найбільша цінність, яку апостол Павло відкрив для себе, про що сам написав: „Я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати” (Флп 3,8), „Для мене бо життя - Христос, а смерть – прибуток” (Флп 1,21). У своїх посланнях Павло часто зазначає, що саме любов найкраще допомагає нам у справі нашого освячення і спасіння. 

Святі, пізнавши і полюбивши Христа як справжнє щастя, шукали Його не тільки для себе. Вони старалися також інших провадити до Бога своїм словом та прикладом, допомогти їм пізнати Ісуса, увірувати в Нього та щиро любити, щоб Боже щастя прийшло також у їхнє життя. „Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру” (Євр 13,7), - пише апостол Павло. 

Один батько зимового дня вийшов із своєї хати і вирушив до корчми, залишаючи на землі, вкритій снігом, свої сліди. Раптом він почув, що за ним хтось іде. Оглянувшись, побачив свого сина. – Куди це ти йдеш? – грізно запитав батько. – Татку, я йду по твоїх слідах, - відповів хлопчик. Батько змушений був повернутися назад, щоб не вчити сина грішити.

Маємо пам’ятати, що діти завжди намагаються наслідувати приклад батьків, а молодь – приклад старших. Тому показуйте їм добрий приклад, ходіть праведними дорогами, щоб діти, ідучи по ваших слідах, були щасливі і благословенні Богом. 

Вшанування будь-яких святих має бути для нас нагодою перевірити своє життя, чи вся моя увага звернена на Господа Бога, куди спрямовують погляд ближніх мої слова та вчинки – на Бога чи на світ. Коли в розмовах із ближніми про різні життєві справи чи труднощі заохочуємо їх до молитви, користати частіше зі Служби Божої, Сповіді чи Причастя, шукати допомоги у молитві священика, цим провадимо їх до Ісуса. Ми зближаємо ближніх до Христа також і передусім своїми вчинками: пристойною поведінкою та розмовою, одягом, скромним зовнішнім виглядом, способом життя. 

Якщо нашою порадою ближнім є всякі забобони, ворожба, цим ми не вказуємо їм Бога, як джерело допомоги і плід віри. Але навпаки, заохочуємо шукати поміч у світі та в злих сил. Коли наша мова наповнена непристойними словами, життя засмічене шкідливими звичками, майже вся наша увага зосереджена на матеріальних речах, вигоді і красі тіла (татуювання, обереги на руці), куди такі речі звертають увагу інших людей, про що спонукають їх думати? Звичайно, що до світу, матеріальних цінностей, до магазину, де такі речі можна придбати, а не до Христа, духовних цінностей і добра душі. 

Отож, такою поведінкою ми ніколи не отримаємо добрих плодів віри: відчуття постійної Божої опіки й допомоги, великої любові Ісуса до нас, глибокого душевного спокою та радості, здоров’я, як це було у житті святих. Коли будемо вшановувати святих не тільки нашою молитвою і присутністю у храмі, а наслідувати приклад їхнього життя, лише тоді вони допоможуть нам відчути присутність, допомогу та любов Ісуса у нашому житті. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист