Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.

Лк 6, 17-23

Свято Миколая чудотворця випадає серед церковних свят перед Різдвом Христовим, в атмосфері передріздвяної радості. Додатково у цей час є світські розваги з нагоди нового року. Головними героями в них виступають Дід Мороз і Снігуронька. Яка ж історія цих осіб і розваг?

Їх розвинула комуністична ідеологія, як інструмент мирної боротьби проти Церкви і віри. Коли не вдалося викорінити, знищити віру в серцях людей фізичними переслідуваннями, таборами, її руйнували новими світськими забавами. Ними витісняли з життя, замінювали церковні свята Миколая, Різдва Ісуса, вертепи, коляду.

Дід Мороз – це казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, а згодом у пострадянських країнах, який особисто вручає дітям подарунки або кладе їх під ялинку. На межі 20-21 століття в колишніх соціалістичних країнах і радянських республіках розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій і поступове витіснення Діда Мороза.

Дід Мороз, як новорічний персонаж, почав викристалізовуватися в Росії на початку 20 століття. З 1930-х років – він обов'язковий учасник театралізованих вистав, що тривають напередодні й під час зимових канікул у дитячих садках, школах, палацах культури, на міських майданах тощо.

У ході впровадження соціалістичної обрядовості, яка за своєю сутністю була антирелігійною, антикапіталістичною й антизахідною, у Радянському Союзі вели жорстку боротьбу з різдвяними персонажами – Святим Миколаєм і Санта Клаусом, що дало змогу Дідові Морозу зайняти їхнє місце. Дід Мороз має багато рис, запозичених у язичницьких персонажів, а також у Святого Миколая й Санта-Клауса. Ім'я Дід Мороз запозичено у давніх міфічних персонажів. Мороз трапляється у східнослов'янській міфології у вигляді дідугана із сивою бородою, що викликав люті морози та нищив урожай. А діди-духи – померлі пращури, що також у міфічному світі стояли на одному щаблі з морозом.

Радянський Дід Мороз не має прямого походження від стародавніх язичницьких божеств. Хоча вже на початку 20 століття утверджується думка про «споконвічність» цього образу. Реальним прообразом радянського Діда Мороза є європейські різдвяні дарувальники, прототипом яких, як би вони не називалися, є один з найшанованіших святих християнської церкви – Святий Миколай, архієпископ Мир Лікійських, чудотворець.

Діда Мороза зображають у довгій до п'ят синій або червоній шубі, підперезаній поясом, з довгою білою бородою, у хутряній шапці й валянках, з палицею в руках. Тут проглядаються запозичені речі Святителя Миколая, який має червоні ризи католицького єпископа та єпископську палицю.

Для Діда Мороза також вигадали товаришів: онуку Снігуроньку, як певну альтернативу Богородиці. Іноді він з'являється з хлопчиком, уособленням нового року. Дехто вважає, що це спотворений образ Ісуса немовляти. Пересувається на трійці коней чи лижах або ходить пішки з мішком подарунків і палицею в руці.

За радянських часів стародавній язичницький культ предків, а саме святочний обряд слов’ян зазивання морозу та інших природних стихій на різдвяну трапезу, адаптували до атеїстичних реалій і поклали в основу запрошення Діда Мороза.

У російській літературі Діда Мороза спочатку змалювали злим і жорстоким язичницьким божеством, повелителем крижаного холоду та завірюхи, який морозив людей. Але починаючи з казки Володимира Одоєвського «Мороз Іванович» (1840), персонаж почав добрішати.

Після провалу антиріздвяної кампанії 1920-х років (частини антирелігійної кампанії) радянська влада вирішила адаптувати для себе новорічну атрибутику. 28 грудня 1935 року соратник Сталіна, секретар ЦК КП(б)У, член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР Павло Постишев через газету „Комсомольська правда” звернувся до комсомольців із закликом: «Організуймо до Нового року дітям гарну ялинку». Зокрема пропонувалось ставити ялинки в школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах з участю Діда Мороза. Перше дитяче новорічне свято у СРСР організували в Харкові, а згодом у Москві.

Влада дала старт для вироблення стандартного ритуалу проведення Нового року. Тоді ж народився соціалістичний образ Діда Мороза, який приносив дітям не індивідуальні подарунки, а одноманітні пакети з однаковим вмістом.

Роздумуючи над особами святого Миколая і Діда Мороза, маємо відповісти на запитання: що спільного між ними? Чим може Дід Мороз бути присутнім серед релігійних традицій християн?

Дехто вважає, що новорічні святкуваннях з участю Діда Мороза, які випадають у різдвяний час – це лише розваги і нічого злого в тім немає. Насправді тут є кілька небезпек.

- Це означає, що замало знаємо і цінуємо церковні традиції. Цим сприяємо відродженню, поверненню радянської антирелігійної ідеології.

- Такими світськими розвагами, з участю в них антирелігійних осіб, заперечуємо власну віру, руйнуємо здорову віру в дітей - правдиву основу життя. Джерелом радості для християнина є Ісус, а не поганські „божества”. Адже персонаж Діда Мороза використовувався, щоб витерти з пам’яті людей віру в Бога і почитання святих.

- Дід Мороз і святий Миколай – це два протилежні образи. Поганські корені Діда Мороза несуть людям страх і небезпеку. Різдвяний час – це період радості від народження Ісуса Христа, який об’являє нам добрий образ Бога, котрий любить усіх людей.

- Заміна святого Миколая Дідом Морозом веде до підміни цінностей: духовні цінності замінюємо матеріальними, а добро душі вигодою тіла. А це не відповідає духові та меті життя християнина.

Епоха бізнесу і матеріалізму створює небезпеку викривити особу і свято Миколая. Під впливом атеїзму і Діда Мороза культ святого Миколая став досить зматеріалізованим. Вшанування Миколая зводиться часто до роздачі подарунків, матеріального, тілесного задоволення. Це викривляє суть свята. Натомість Миколай чудотворець – це приклад наслідування Христа: безкорисливої любові, покори, Божої, а не людської слави, радикального життя словами Євангелія, а не правди світу. Миколай вчить нас здорової побожності: дбати про духовні цінності, безкорисливу любов, добро душі, а не вигоду тіла і людську славу.

Одного разу Ісус сказав до учнів: „Хто вас слухає, мене слухає; хто вами погорджує, мною погорджує”. Коли ми не вшановуємо належно святих, не наслідуємо приклад їхнього життя, тим самим погорджуємо Христом та його наукою. Тоді в нас немає правдивої віри і любові до Бога. Коли ж бажаємо належним чином вшанувати святого Миколая, наслідуймо не тільки приклад милостині, а усі його чесноти. Тоді, подібно як він, отримаємо велике Боже благословення. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист