«Не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний».

Мт 16,13-19

Сьогодні Церква вшановує двох видатних апостолів – Петра і Павла, які приклали багато праці для поширення науки Ісуса Христа та розбудови Христової Церкви. Дивлячись на їхнє життя, перед нами повстає запитання: а що було джерелом їхньої сили та успіхів?

Відповідь знаходимо у словах Євангелія свята. Це було розуміння того, що їхні таланти, знання Божої правди та відвага є даром Ісуса. То Він покликав їх до цієї місії і обдарував потрібними здібностями для успішного її виконання, як зазначає сам Христос: „бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний”. А дорогою до здобування цієї духовної сили – мужності і відваги у проповідуванні Христа, була велика покора і надія на Бога. Вони нічого не приписували собі чи робили для своєї слави, але у всьому показували присутність і дію Бога, покладали надію на Ісуса. Про це вразно пише святий Павло у своєму посланні: „Собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала” (1 Кор 11,5-6;8).

На цю тему існує багато життєвих історій. В одній із них розповідається про те, що в домі зібралася християнська родина, щоб зустрічати Новий рік. Вороги цих дітей Божих вирішили зіпсувати їм свято. Вони підмовили лісника, щоб той тихо підкрався до сіней дому, де вони молилися, і опівночі голосно заграв на трубі. За те недоброзичливці пообіцяли йому пляшку горілки.

Лісник охоче погодився. Він прокрався в дім і чекав поки настане 12 година ночі. Сім’я співала новорічну пісню „Бог нас не залишить, Бог не обмане...” Зміст пісні занепокоїв лісника. Опісля почалась молитва. Божі діти сердечно дякували Господу за добро, яке Він посилав їм протягом року, а потім просили Божих благословінь на наступний рік. Вони у молитві згадали також і про жінку лісника, яка була хвора.

Усе це так сильно вразило захованого лісника, що він не тільки забув про трубу та своїх друзів, але ввійшов у кімнату і сам почав молитися. Новий Рік став для нього дійсно новим, бо відтоді він почав жити по-новому, по-християнськи.

Церква вшановує святих, щоб допомогти нам їхнім прикладом жити наукою Ісуса Христа та проповідувати – нести Його іншим людям. Кожен із нас у житті проповідує якусь правду вчинками, поведінкою, способом життя. Свято верховних апостолів Петра і Павла запрошує нас уважніше придивитися до свого життя, чи ми проповідуємо Ісуса Христа, несемо у світ Його правду і любов. Бо які наші вчинки і що керує ними, таким добром ми наповняємо світ: Божою або людською правдою та любов’ю, духовними або матеріальними цінностями.

Щоб наповнити світ добром, спочатку потрібно наповнити себе правдою і любов’ю Ісуса, знанням і розумінням Його науки, тобто пізнанням Його Самого, збудувати міцний духовний зв'язок із Христом. Тоді зможемо дарувати Ісуса іншим людям та наблизити їх до Бога. Для цього необхідно постійно зміцнювати себе духовною Божою силою через особисту і церковну молитву, Святими Тайнами та читанням Євангелія. Тоді кожне наше слово та вчинок, за прикладом апостолів, буде мати успіх, бо в нас і через нас діятиме сам Ісус Христос. Тільки Він має силу відкрити серце людини для Бога, навернути на добру дорогу.

Все це здається просте і зрозуміле для нас, але успіх у проповідуванні Христа та наверненні ближніх матимемо тоді, коли нашими вчинками буде керувати дух покори і згоди з Божою волею, повної надії та довіри Христові. Хай гаслом успішного свідчення нашої віри і любові до Христа будуть слова святого Павла: „Я все можу в тому, хто мене скріпляє” (Фп 4,12). Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист