Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві.

Лк 2,22-40

Свято Стрітення у нашій традиції має подвійне значення. Ми вшановуємо передусім Ісуса, коли батьки жертвують Його небесному Отцеві. Йосиф і Марія були праведними, тому досконало виконували усі релігійні приписи того часу. Тож сорокового дня принесли Ісуса до єрусалимського храму, щоб скласти пожертву й посвятити Його Богові.

Сьогодні також вшановуємо богопосвячених осіб – день богопосвяченого життя. Коли чуємо слова богопосвячене життя, то маємо на увазі монахів та священників. Однак вислів богопосвячений має широке значення, тому стосується не тільки осіб духовного стану, а також всіх християн.

Спершу пригадаймо собі, ким є богопосвячені особи? Знаємо, що існують матеріальні та духовні цінності, відповідно людський та духовний вимір життя. Ми живемо у видимому світі, оточені матеріальними речами і приділяємо їм багато уваги. Кожна людина займається якимись життєвими справами, які забезпечують її людські потреби. Духовним потребам приділяється менше часу й уваги. Однак вони існують. Особи, які своєю життєвою дорогою вибирають священство чи монашество, посвячують себе дбанню передусім про духовні цінності, служінню духовним потребам людини. Коли говоримо про людей духовного стану чи, як кажемо, богопосвячених осіб, то це не означає, що вони думають тільки про Бога, займаються лише Божими справами, молитвою.

Монахи та священники способом свого життя нагадують нам про Бога, як джерело й мету, основу життя всіх людей. Тут можна провести певну аналогію. Знаємо з повчань апостолів, що кожен християнин покликаний до святості, жити з Богом згідно заповідей. На основі цього загального покликання до святості життя кожного християнина можна назвати богопосвяченим.

Бо хто вірує і любить Бога, духовно посвячує себе Господу: обирає Його основою і метою свого особистого, подружнього та сімейного життя.  Будує його з допомогою Божих заповідей, науки Ісуса, молитви і Святих Тайн.

Про це навчає апостол Павло: „Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос” (1Кр 3,11), „Ніхто бо з нас не живе для себе самого...: бо коли живемо, для Господа живемо” (Рим 14,7-8).

Віруюча людина дбає про міцний зв'язок із Богом, від якого залежить вирішення всіх життєвих справ: здійснення професії, міцність подружжя, добро сім’ї. Всі ми отримали життя від Бога і до Нього повернемося, тому маємо шукати Його в житті, думати про Нього, будувати з Богом своє життя. Тобто жити з Ісусом, частіше думати про Бога, знаходити чи посвячувати час для Господа. Тоді Ісус помагає нам будувати життя земне і вічне.

Коли приймаємо Святі Тайни, особливо Хрещення і Подружжя, то цим посвячуємо чи довіряємо своє життя Христові, хочемо будувати його разом із Ним, згідно з Його наукою, а не своїми силами.

Якщо вважати, що богопосвячене життя стосується лише монахів, священників і єпископів, то виникає риторичне запитання: а кому тоді посвячене життя інших християн? Якщо воно не посвячене Богові, то тоді його ворогу - гріху і дияволу: гордості та самолюбству.

Знаємо зі Святого Письма, що всі християни мають однакову основу спасіння – заповіді любові Бога та ближніх. У всіх нас одна мета життя – любити Бога. Лише можуть бути різні дороги до Господа: подружжя, монашество чи священство.

Також кожен християнин є учнем Ісуса, тож всі маємо наслідувати приклад Христа, бо Він є Спасителем для всіх нас. Тому Ісус має бути присутнім в центрі життя кожного християнина: „Усі бо живуть для Нього” (Лк 20,38). Інакше ми не є учнями Христа, правдивими християнами, бо не виконуємо заповіді любові Бога й ближнього, живемо для себе, а не для Бога.

Посвятити своє життя Богові, означає поставити Ісуса в центрі життя. Тим самим створити Боже Царство на землі. Тож життя кожного християнина є богопосвяченим: Ісус є метою для всіх нас.

Про це пише апостол Павло: „Одне бо тіло, один дух, ай в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх” (Еф 4,4-6).

Прикладом богопосвяти для кожного з нас може стати життя преподобних Ксенофонта і Марії. Святий Ксенофонт був великим достойником у Царгороді, чоловіком багатим на всякі достатки, а ще багатшим на чесноти. Дружина його звалася Марія, а два сини – Аркадій і Йоан – з дитинства відзначалися великим благочестям. Була це справжня християнська родина. Коли ж сини подалися на навчання до фінікійського міста Вирит, їх корабель потрапив у бурю, яка його розтрощила.

Обидвом юнакам і їхнім слугам вдалося спасти своє життя, але море викинуло їх в різні місця: Йоана – в Малмефетан, Аркадія – в Тетрапургію. Кожен думав, що спасся лиш він один, а решта всі загинули. І так у великому жалю Йоан і Аркадій і всі їхні слуги, не знаючи нічого один про
одного, вступили до різних монастирів.

Занепокоєні родичі, не маючи жодної вістки від синів, послали до міста Вирит вірного слугу, і той довідався, що корабель затонув і їх сини загинули в морі. Упали бідні батьки на коліна і поклалися на Божу волю; Йому жертвували вони свою печаль і своє сирітство. А потім, за Божим об’явленням, поїхали до Єрусалиму поклонитися святим місцям, де страждав Спаситель світу.

І тут, за допустом Бога, з допомогою одного старого монаха вони знайшли обох синів, які також прибули до Єрусалиму. Хто в змозі описати ту зустріч, хто змалює їх радість? І, віддавши честь Богові, всі вони посвятилися монашому життю: обидва сини пішли в пустелю, святий Ксенофонт роздав своє майно убогим і став монахом затворником, а жінка його Марія вступила до жіночого монастиря. Ще за життя вони обидвоє вдостоїлися великої Божої ласки творити чуда, проганяти бісів і оздоровляти хворих. Жили вони в п’ятому столітті.

Всі ми отримали життя від Бога, тож маємо жити Його наукою. Тоді Господь щедро обдарує Своїм благословенням, любов’ю і опікою всіх людей. Наповнити життя духом богопосвяти – це бути щедрим для Бога і Він щедро наповнить нас Своїми дарами. Хай у цьому допоможуть слова апостола Павла: „Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність
його перебуває вічно” (2Кр 9,6-9). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист