Сьогодні початок нашого спасіння у лоні непліднім проростає.

Лк 8,16-21

Свято Непорочного Зачаття Богородиці випадає напередодні Різдва Христового. А це означає, що між цими подіями існує тісний зв'язок. Без непорочного зачаття Богородиці не було б народження Ісуса Христа. Господь, для здійснення свого задуму спасіння людини, приготовляє Божу Матір Марію, захистивши її від первородного гріха від моменту зачаття в лоні Анни. Тим самим Він поклав свою ласку – милосердну любов в основу її святості та спасіння. Пізніше сила цього дару проявилася в день Благовіщеня Богородиці, де Вона прийняла Божу волю, свідомо і добровільно згодилася стати Матір’ю Божого Сина і цим причинилася до нашого спасіння.

Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці нагадує нам, що людське життя наповняється добром, коли в його основі є Божа ласка. Цю правду Христос виразив словами: „Без мене ви нічого не можете чинити”. А апостол Павло потвердив це на основі досвіду свого життя, кажучи: „Я можу все в тому, хто укріплює мене” (Флп 4,13). Першість Божої ласки у нашому житті святий Павло називає дією і проявом віри. В одному з листі він пише таке: „Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, що ніхто не міг хвалитися” (Еф 2,8-10).

Апостол Іван описав дану правду так: „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, х то вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (1 Йо 3,16), „Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого як примирення за гріхи наші” (1 Йо 4,10). Отож, апостоли жодного успіху не приписують собі, а в усьому бачать дію Бога та його ласки.

Всі чудесні оздоровлення, які зробив Ісус, мали в своїй основі дію Божої ласки – дар любові небесного Отця, а вже потім старання людини. Спочатку Бог зродив у серці хворих віру і надію, а тоді віра привела їх до Ісуса Христа. Ісус постійно потверджував це словами: „Іди, віра твоя спасла тебе”, „хай тобі станеться за твоєю вірою”. Прикладом такої дії Божої ласки є навернення одного батька.

Біля підніжжя високих гір у невеликому будинку проживала мала дівчина Ганнуся. Хоч її старший брат і батько були не віруючими, мала Ганнуся була великою шанувальницею Пречистої Діви Марії, а цю любов їй прищепила її побожна мама, якої вже не було в живих. Ця побожна мама навчила свою доню складати рученята до молитви, вимовляти святі імена Ісуса та Марії. Навчила її також багато молитов і прищепила у її дитячому серці любов до Пресвятої Богородиці. А коли хвора мати вже мала помирати, покликала доню до себе, поцілувала її в останній раз, поблагословила і пошепки промовила: «Ганнусю, люба моя дитино, я помираю, а тебе віддаю під опіку Пречистої Діви Марії. Вона від сьогодні буде для тебе Матір'ю, якщо ти будеш добра і побожна. Я залишаю тобі свою вервицю, на якій я часто молилася за тебе, а тепер ти відмовляй молитви на ній за мене».

Голос умираючої матері щораз слабшав, але набравшись останніх сил, ще тихенько промовила: «Ганнусю, молися також за свого батька і люби його, хоч він невіруючий».

Незабаром мати померла, а Ганнуся залишилася сиротою, але мамині слова, що Марія буде її Матір'ю і щоб молилася за невіруючого батька, глибоко запали до її серця. Важким було молоде життя сирітки після смерті матері. Вона вже не чула ласкавих маминих слів, тужила за материнськими пестощами і поцілунками. Крім того всього горя, для молоденької дівчини було дуже боляче, коли батько наганяв її до важкої праці, жорстоко обходився з нею, гнівався і не відзивався, страшно проклинав, а навіть за що-небудь карав.

Всі тягарі і прикрощі Ганнуся зносила тихо і покірно, а коли наступали дуже важкі хвилини, шукала помочі у щирій молитві до Небесної Матінки. У неї було одне велике бажання: випросити для свого батька ласку правдивої віри.

Час швиденько минав. Батько ставав щоразу неможливим, а за цей час Ганнуся виросла на гарну дівчину, і тато хотів видати її заміж за недоброго хлопця - ледацюгу.

Із великим жалем перший раз у житті не послухала батька, і, щоб урятувати свою віру і душу, серед темної ночі втікає з дому, до великого міста, і там наймається на службу в побожних людей, у яких совісно працює. Але як добра дитина не перестає думати про свого батька, за якого завжди молиться, щоб Господь Бог урятував його душу.

Одного разу вона довідалась, що в її селі панує страшна хвороба — тиф і що її батько дуже важко хворий. Побожна дівчина поспішає до свого дому, щоб урятувати життя батька. По якомусь часі тато трохи одужав, але одночасно захворіла на тиф Ганнуся і то дуже важко. Вона лежала тихо і спокійно, тримаючи в руках весь час вервицю, молячись за навернення свого батька. Тато з подивом дивився на любов і посвяту своєї доньки і холодне його серце почало розігріватись. Тепер він старався якось віддячити їй, щоб осолодити останні дні її життя.

Ганнуся померла, а після її смерті батько взяв із її рук вервицю, щоб тепер собі молитися за свою жінку і донечку. Він жив ще декілька років, а одного разу знайшли його мертве тіло у придорожній каплиці перед образом Пречистої Діви Марії, до Якої він часто молився в останні дні свого життя.

Якщо ми з вірою і покорою приймемо цю правду про першість Божої ласки в усіх справах, то вона зможе діяти в нашому житті з подвійною силою й принесе щедрі плоди: постійну Божу опіку, здоров’я, благополуччя, міцну віру, щиру любов, душевний спокій, успіхи у добрих справах, як це сталося в житті Богородиці та всіх святих. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист