Як настав час вечері, послав він слугу свого сказати запрошеним: – Ходіть, усе готове.

Лк 14,16-24

Притча про велику вечерю, яку читаємо цієї неділі, наповнена духом спільноти, родинної любові та радості. Зміст притчі та її розташування у церковному календарі під назвою Неділя Праотців свідчать про те, що ми наближаємося до великого торжества – Різдва Христового. Ця подія є духовною вечерею чи гостиною, яку Бог приготував для людей, святом спільної радості великої Божої родини.

Ісус Христос прийшов на землю, щоб відновити зв'язок людини з Богом як спільноту любові, яку зруйнував первородний гріх. Перші люди у раю були учасниками цієї спільноти любові й радості з Богом. Притчею про щедрого чоловіка й велику вечерю Господь відкриває нам це важливе значення Різдва Христового.

Слуга у притчі символізує Праотців Старого Завіту: патріархів, царів та пророків, через яких небесний Отець заповідав і приготовляв прихід Божого Сина на землю – цей радісний момент для людства. Для виконання цього завдання Бог вибрав окремих осіб: Авраама, Ісаака, Якова, Давида та інших, бо вони вміли слухати голос Господа й вірно виконували Його волю, приготовляли народ до приходу Христа. У Новому Завіті їхніми наступниками стали апостоли, єпископи, священники і всі святі. Вони проповідували, приближали Ісуса тим, які Його не бачили, щоб увірували в Нього і спаслися.

Сьогодні тими слугами Бога є ми, християни, яких Він посилає у світ, і через наші слова та вчинки віри запрошує людей як своїх друзів на цю велику вечерю Божої радості й любові у Царстві Небесному. Цю вечерю вже на землі готує нам Христос у Церкві. Нею є Літургія і Пресвята Євхаристія – ця духовна пожива Тіла і Крові Ісуса, яка дарує нам радість на землі і в небі.

Придивімося уважно до поведінки слуги у притчі. Він вірно виконує завдання, які дає йому господар. Кілька разів іде й роздає запрошення всім, кого чоловік кличе на вечерю. Це приклад і заохота для нас бути вірними й наполегливими слугами Христа, нести людям запрошення на гостину з Ісусом добрим словом та вчинками віри і любові. Хоча не всі відразу почують або приймуть нашу пропозицію, але ми не повинні падати духом. Те, що не можемо ми, зробить за нас Господь, як це було в одній історії.

Була ніч. Старий аптекар дрімає. Раптом задзвонив дзвінок. Відчинивши двері, він побачив маленьку дівчинку з пляшечкою в руках. „Що тобі потрібно?" - запитав напівсонний аптекар. „Моя мама помирає, я прийшла взяти ліки", - промовила заплакана дівчинка, подаючи аптекарю пляшку і рецепт. Сонний аптекар приготував ліки і віддав дівчинці, а та, схопивши, побігла в нічній темноті. Аптекар, ставлячи на місце пляшечки, з яких брав речовини для ліків, зі страхом зауважив, що помилково влив у ліки отруту, та ще й таку сильну, що якщо прийме його хвора, відразу помре. Аптекар вибіг на вулицю, але дівчинки вже не було. Що робити? Де шукати її? Він клякнув на коліна і промовив: „Боже, врятуй! Не допусти, щоб померла нещасна жінка. Боже, Ти можеш! Боже, вислухай мене!" Так просив аптекар, тремтячи зі страху. Раніше він ніколи так щиро не молився, а інколи навіть був байдужий до релігії. А така щира молитва не буває без відповіді. Раптом він чує, що знову задзвонив дзвінок. Тремтячою рукою відчинив двері і побачив на порозі ту ж дівчинку. „О, Господи, - промовила крізь сльози вона, - я спіткнулася, і, впавши, розбила пляшечку з ліками. У мене немає більше грошей, моя мама напевно помре!" Аптекар схопив її у свої обійми, почав цілувати. Тепер вона для нього була дорожчою від доньки, дорожчою від ангела. Вона принесла йому відповідь на його молитву і, більше того, живу віру у Господа Бога. Аптекар знову приготував ліки, тепер його очі вже не були сонні, діяв швидко, але обережно. Разом з ліками він дав дівчині і декілька срібних монет. Він ожив для Бога, маючи надію стати учасником великої вечері. Після цього він виховав цю бідну дівчинку, дав їй освіту і любив її як свою рідну доньку.

Коли наші слова та вчинки не можуть навернути когось до Бога, пам’ятаймо про могутній середник спасіння, яким є молитва. Тривалою молитвою довіряймо Ісусові те, що не вдається нам, пригадуючи слова апостола Павла: „Що таке Аполлос? Що Павло? - Слуги, через яких ви увірували, і то як кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує” (1Кр.3:5-8). А також пам’ятаймо слова Ісуса: Хто просить, отримує; хто шукає, знаходить, а тому, хто стукає, відчинять” (Мт 7,7). Христос сам знайде дорогу до серця людини, пробудить у неї покаяння й навернення і подарує їй спасіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Ігоря Колісника, ЗНІ з Нюарку (США)