Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.

Йо 9,1-38

Непорозуміння між людьми та Ісусом виникали не тільки під час Його земного життя та діяльності. Вони бувають також і тепер. Хоча християнство існує у світі вже 2000 років, однак багато людей, навіть християн, не сприймають Ісуса Христа. Стається це в простий, невинний спосіб. Не обов’язково казати, що я не вірую в Ісуса як Месію, Божого Сина, Бога чи Спасителя людини. Наш спротив Христові буває частіше у вчинках, ніж словами: коли не сприймаємо те, що Бог створив - себе (зовнішній вигляд) такими, якими народилися і намагаємося виправити це штучною красою тіла, пластиковими операціями, змінити свою стать, або способу життя, який Господь встановив: наприклад, подружжя, як зв'язок чоловіка і жінки, а не одностатевих партнерів, дошлюбна чистота, охорона людського життя від зачаття до природної смерті, подружня вірність, уникати забобонів, всякої ворожби, надмірного багатства. Стається це тому, що нам бракує дару пізнання самого Ісуса та Його присутності у житті.

У роздумах над оздоровленням чоловіка розслабленого 38 років, ми говорили про вміння бачити присутність Ісуса Христа в нашому житті. Цей Божий дар здобувається не тільки молитвою, а також вчинками – рівнем духовного життя. Сьогодні поговоримо про інший важливий прояв побожності – пристойну поведінку в храмі.

Останнім часом поширюється новий вид моди – носити чорні окуляри на голові. Для когось це просто звичка і людина не бачить у цьому нічого злого. Чи це насправді так?

Ствердити моральну шкідливість такої звички досить просто. Достатньо звернути увагу на природне призначення окулярів. Людина створила їх для покращення зору, щоб добре бачити речі, читати. Коли хтось носить їх на голові як вид моди – використовує не за призначенням, можна виразно ствердити, що це пуста звичка, бо ніякої користі вона не приносить. Якщо хтось використовує чорні окуляри як прикрасу, то насправді до нашої гідності вони нічого не додають. Бо наша гідність у тому, що маємо в собі образ і подобу самого Бога. Кожен наш вчинок, який не приносить конкретного добра для тіла чи душі, наповнений духом пустої людської слави й таким чином стає гріхом гордості та самолюбства.

Коли християнин практикує звичку носити чорні окуляри на голові як вид щастя, то цим порушує першу заповідь – „Не май інших Богів крім мене”. Господь Бог, даючи вибраному народові заповіді та пояснюючи їх, сказав: „Не робитимеш собі ніякого тесаного боввана й подобину того, того, що на небі вгорі, ані того, що на землі внизу, ні того, що в водах під землею. Не падатимеш ниць перед ними й не служитимеш їм, бо я - Господь, Бог твій” (Вих 20,4-5). Хто шукає щастя в речах, а не в стосунках з Ісусом, чинить гріх ідолопоклонства, бо ставить речі вище від Бога.

Хто приходить до храму, зокрема на Службу Божу, практикуючи моду чорних окулярів на голові, то цим показує, що для нього не важливе місце перебування, він не бачить різниці між церквою та домом, місцем праці, театром. Мода важливіша для такої людини, ніж святість місця, яким є церква, зустріч з Ісусом. Хто з таким видом моди, а тим самим – тяжкими гріхами ідолопоклонства, гордості приймає Святе Причастя, то цим чинить великий гріх святотатства, бо в стані цих гріхів приймає Святі Тайни. Така „побожність” не приносить людині нічого доброго, а навпаки – завдає велику шкоду душі, створює небезпеку для спасіння.

Подібних пустих речей є чимало в нашому житті: беззмістовні сучасні пісні, фільми, танці та забави, розваги з окультним духом, як наприклад, Хелловін (Відьомська ніч), шкідливі звички (наркотики, алкоголь, ігроманія), всяка забобонність, розпусна мода, культура. Все це – пуста людська слава, самолюбство, а не спільне добро. Ці речі можна назвати своєрідним „Мойсеєм” (авторитемом) у переносному значенні для людини 21 століття. Вона багато знає про середники людського щастя. І хоч вірує в Ісуса Христа, але нічого не робить, аби пізнати Його й шукати те щастя, яке Господь пропонує нам. Тому світ постійно накидає людям своє матеріальне розуміння щастя у вигляді пустої моди чи культури, щоб таким чином звести до мінімуму потребу Бога і перетворити Його з єдиного джерела добра на середник для потреб тіла. Така поведінка людей свідчать, що добро тіла важливіше для них від добра душі, а слава світу важливіша, ніж Божа слава.

У кожної людини є бажання щастя, добра у житті. Сьогодні живемо в час суспільної і релігійної свободи, однак від цього добра не стає більше у світі. З уст багатьох осіб можна почути, що люди й світ нині жорстокі, бідують, життя стало важким. Але запитаймо себе, що робимо конкретно, аби світ наповнився добром? Якщо більшість наших вчинків наповнені пусткою, не містять у собі жодних цінностей, тому й не маємо чим і не маємо можливостей наповнити життя духовним добром, присутністю Бога.

Отож, коли наша побожність у храмі не зближає, а віддаляє нас від Христа, то наша душа залишається порожньою, не наповнилась Божою любов’ю, даром бачити присутність Ісуса в житті. Якщо ми молимося, ходимо на Службу Божу, користаємо зі Святих Тайн, а не бачимо присутності Бога у щоденних подіях, обставинах через засліплення пристрастями тіла, тому й не знаходимо щастя для себе. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США)