Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама.

Лк 19,1-10

Неділя Закхея – це духовний місток, який поєднує два важливі моменти у відкупленні людського роду: час різдвяний і великопосний, таїнство народження Божого Сина та Його хресну смерть і воскресіння. Зустріч Ісуса з Закхеєм відбувається, коли Він прямує останній раз до Єрусалиму. Час спасіння наблизився. Прийшла година, коли ті, що дивилися на Ісуса, вже були щасливими, бо бачили і чули те, що хотіли бачити і чути пророки та царі. Наблизився час, про який законовчителі зверталися до Спасителя із питаннями про осягнення вічного життя, спасіння стукало в двері, бо те, що було «неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк 18,27), – і зустріч Христа із Закхеєм є здійсненням неможливого.

Опис зустрічі Закхея з Ісусом відкриває нам правду про нього, якою людиною він був насправді. За професією Закхей був митником, збирав податок для римської влади. Таких людей ізраїльтяни не сприймали позитивно, не любили, бо вони служили окупантам. Та зустріч з Христом відкриває нам зовсім іншу картину про нього.

Почувши від людей про діяльність Ісуса, Закхей забажав щось більше довідатися про Нього. Він вилазить на дерево, щоб краще побачити Спасителя серед гурту учнів та людей. Христос зауважив і оцінив старання митаря, так що проста людська цікавість завершилася благословенням, спасінням для нього та його родини.

Євангелист Лука зазначає, що Закхей був митарем і багатою людиною. Та одночасно в його душі виявилося багато простоти і щирості. Тому він радо приймає Христа до свого дому. А на знак любові до Ісуса постановляє роздати половину свого майна бідним і перепросити всіх скривджених.

Багатство не стало для нього перешкодою зустрітися з Ісусом Христом, отримати Боже благословення та спасіння. Завдяки простоті, щирості, відкритості серця Бог знаходить дорогу до кожної людини, навіть великого грішника.

Противагою митаря Закхея є багатий юнак. Він був побожним, бо з дитинства виконував усі заповіді. Одночасно мав велике багатство. Юнак також зустрів Ісуса у своєму житті, та це не стало користю для нього. Коли Христос запропонував йому поділитися своїм багатством з бідними людьми, як знак спасіння, він виявився не готовим до цього. Хоч був побожним, та серце його було прив’язане більше до багатства, ніж до Господа Бога. Душі юнака бракувало простоти, покори та повної надії на Господа. Через те він втратив Боже благословення, відійшовши сумним, незадоволеним від Ісуса Христа, не пізнав у Ньому джерело свого щастя. Натомість для Закхея Христос став джерелом справжньої радості та щастя на землі й у вічності.

Ім’я Закхей означає бути чистим, чистий. Та воно було у протиріччі зі способом його життя й діяльністю. Однак Ісус поєднав цю протилежність в одну цілість, перетворивши її у синівство Авраама та спасіння. Будучи митарем, багатим в нечесний спосіб, Закхей, згідно з Законом, знаходився поза спасінням. Але простота і щирість серця Закхея відкрили Йому шлях до Бога та спасіння. Неможливе у людей стало можливим для нього через Ісуса Христа.

Книжники і фарисеї чи багатий юнак вважали себе тілесно й духовно чистими – морально досконалими, насправді їхні душі виявилися забруднені сліпотою гордості. Цим вони втратили Боже благословення та спасіння від Ісуса Христа. Натомість Закхей та інші розкаяні грішники отримали від Христа справжню чистоту душі й розуму, бо пізнали в Ньому Бога та Його велику любов до людей і прийняли Його як свого Спасителя.

На прикладі Закхея бачимо, як власне добро служить добру інших людей, зокрема пізнанню Бога, провадить їх до Ісуса та спасіння. Його покаяння Спаситель підсумував словами: „Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама”. Своїм наверненням митар Закхей отримав спасіння не тільки для себе, а й для свого дому – своєї сім’ї. Тому серед святих панувало гасло: „Спаси себе й біля тебе спасуться інші”.

Коли Господь дає нам будь-які дари, таланти, то не тільки для нас, а й для добра інших. Щоб користаючи з них, вони служили також добру ближніх, зокрема допомагали пізнавати Ісуса та Його любов до нас, зроджували в їхніх серцях віру і любов до Нього, зближали їх до Господа та спасіння – участі у Царстві Небесному.

Ми несемо спасіння іншим вірою, молитвою, поставою покори, терпеливості, милосердя, прощення. Із Святого Письма знаємо, що Божий закон побудований на основі двох заповідей - любов Бога і любов ближнього, які нерозривні між собою. Коли ми дбаємо про любов до Бога, то вона одночасно повинна проявлятися через нашу любов до ближніх. Бо в них ми найчастіше зустрічаємо й любимо Ісуса Христа: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт 25,40). Коли дбаємо про наше спасіння вчинками і йдемо до Царства Небесного дорогою Божих заповідей, то прикладом свого життя провадимо інших за собою. Бо Царство Боже - це спільнота любові Бога з людьми. „Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них” (Мт 18,20). Бо неможливо любити Бога самого і не любити Його в ближніх. Якщо ми любимо Бога, але не провадимо інших до нього, тоді наша любов до Господа неправдива й дорога до неба сумнівна: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого”, „Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить” (1 Йо 4,21-20).

Ми, як добрі християни, стараємося допомогти іншим пізнати правду про Бога, допомогти їм любити Ісуса виконанням заповідей, молитвою, у Святих Тайнах. Та буває часто так, що діти, чоловік чи дружина, брат чи сестра або знайомі противляться цьому, кажучи: „О, які святі зробилися. Ви б тільки молилися й до Церкви ходили”. З нами поводяться так, як говорили про Закхея: „До чоловіка грішника зайшов у гостину” (Лк 19,7). Та Христос заступився за нього й виправдав його, дав йому надію на спасіння. І нам не треба боятися цієї негативної критики людей, а продовжувати провадити ближніх до Бога поставою покори і терпеливості, витривалою молитвою за них. Бо прийде час, коли Господь покаже плоди нашої праці, наверне їх, відкривши їм серце й розум на світло Божої правди.

Одна дівчина, відійшовши від Бога, сильно захворіла. Колишня її товаришка, віруюча дівчина, відвідала її й, побачивши в кімнаті безлад, взялася прибирати. Вона все помила, почистила, поправила постіль, наварила для хворої їсти й, нарешті збираючись піти, запитала хвору, чи не захотіла б вона, щоб за неї помолитись? Але хвора грубо відповіла: „Іди звідси зі своєю молитвою й не набридай мені!”

Те саме повторилося на другий і на третій день, проте подружка мала багато терпеливості до хворої і продовжувала приходити й піклуватись нею, аж поки та не видужала. Навівши лад у кімнаті, християнка підійшла до своєї колишньої подруги й сказала: - Отож, мила моя, ти вже цілком здорова й нема потреби, щоб я далі набридала тобі. Завтра я вже не прийду. Дозволь же мені хоч поцілувати тебе на прощання!

Хвора давно вже страждала від докорів сумління за своє грубе ставлення до подруги, тому ці слова остаточно зворушили її черстве серце. Вона кинулась на шию своєї рятівниці й гірко заплакала. Дівчина попросила прощення й гаряче подякувала за турботу у тяжкі дні хвороби і виявила бажання стати на Божу дорогу. Обидві подруги стали на коліна і одна в сльозах покаяння, а друга в сльозах радості дякували Господеві за спасіння. Як бачимо, терпеливість, розуміння та щира любов - це найпростіша дорога до черствих сердець, до спасіння.

Якщо ми є правдивими християнами, хай спосіб нашого життя відповідає нашому імені й наповняє світ Божою любов’ю. Бо невідповідною поведінкою ми позбавляємо ближніх цього великого дару, закриваємо їм дорогу до Бога, до спасіння. Хай про це постійно нагадують нам слова апостола Павла: „Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата, …за якого помер Христос” (1 Кр 8,13;11). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США)