Піди на шляхи та огорожі й силуй їх увійти, щоб дім мій наповнився.

Лк 14,16–24

Притча про велику вечерю у недільному Євангелії в кінці року вказує на те, що ми наближаємося до великого торжества Різдва Христового. Вона спрямовує наш погляд до Вифлеєму, де народився Ісус Христос – Спаситель людства.

Притчею про вечерю Церква духовно приготовляє нас до зустрічі з новонародженим Ісусом. Вона відкриває нам істоту Різдва: показує близькість Бога до людини, Який в особі Свого Сина перебуває разом із нами. Божий ангел, звіщаючи Йосифові народження Христа, дає Йому нове ім’я: Еммануїл - ,,З нами Бог”. Ісус приходить на землю, щоб наблизити людей до Бога, відновити зв'язок любові, спільноту людини з Отцем, вчинити її знову учасником Божого Царства, повернути втрачене щастя в раю.

Кожна деталь притчі має глибоке символічне значення. Вечеря, святкування господаря разом із гостями нагадує нам істину, що основу життя на землі становить стосунок з іншою особою та з Богом. Тільки єдність людини з людиною запевняє правдиву любов і справжнє щастя.

Вечеря також наповнена спільною радістю, бо господар запросив на неї усіх своїх друзів і знайомих. Так само народження Христа є радісною подією. Прихід Ісуса на землю величний тим, що Він приносить нам звільнення від гріхів і Божу любов, яка дарує справжнє щастя – мир і радість. Тільки любов Отця запевняє нам тривале щастя: постійний мир і радість у житті.

Чоловік запросив на вечерю багато гостей, та запрошені відмовилися прийти. Тоді господар двічі послав слуг запросити на свою вечерю всіх убогих та подорожніх. Турбота чоловіка про численну присутність гостей на вечері, щоб ніщо не пропало, свідчить про його велику щедрість. Слово ,,багатьох” означає усіх. Так само Господь дбає про спасіння кожної людини, щоб усі були в небі.

На прикладі господаря Ісус показує щедрість Бога, знаком якої є прихід у світ Божого Сина. Небесний Отець послав на землю Свого Сина для нашого спасіння. Цим Господь об’явив Свою велику, жертовну любов до людей, турботу про життя вічне для нас. Цю турботу Христос продовжує здійснювати в Церкві, зміцнюючи нашу віру словами Євангелія. Дарує Своє милосердя прощенням гріхів у Сповіді та любов через Тіло й Кров у Євхаристії.

У притчі бачимо, що запрошені гості не пізнали щедрості господаря й зайнялися своїми справами. Вони знайшли для себе різні виправдання, щоб не прийти на свято: один купив поле, другий купив п’ять пар волів, а третій одружився. Перший відкликається на потребу - ,,мушу”; другий – на користь; третій – має інші приємності. Всі ці причини можна звести до одного: людина, яка не пізнала доброти Бога та щедрості Його любові, живе для себе, шукає щастя у світі, земних речах. Поле символізує людей, які шукають щастя в матеріальних речах, достатку. Для них важливе добро тіла, а не душі. Їм достатньо матеріального добробуту й вони не відчувають потреби Бога.

П’ять пар волів символізують п’ять відчуттів людини: погляд, слух, нюх, смак і дотик. Вони вказують на осіб, які шукають щастя власними силами, не потребують допомоги й довіряють собі. Що означає кожне з цих відчуттів? Погляд означає пізнавати життя, світ, добро, правду власними силами. Це ознака людей слабкої віри. Для них правдою є те, що видимо існує, можна побачити. А не приймають, важко їм повірити в те, чого не бачать тілесними очима, не можуть перевірити, переконатися наочно. Прикладом цього є апостол Тома, який не міг повірити у воскресіння Ісуса, поки не побачив Його. Особи слабкої віри хочуть усе знати, почути, ними керує непоміркована цікавість, сумніви. Для них недостатньо одного аргументу для пояснення правди, а шукають різних знаків. Намагаються самі все перевірити, щоб прийняти якусь правду, повірити в щось. Також легко піддаються під вплив різних ідеологій(сект), не тримаються однієї правди, дороги.

Нюх символізує осіб, які керуються більше емоціями, ніж розумом. Шукають у житті тілесної приємності, легкого, швидкого задоволення, ніж вищих цінностей: правди, любові, добра душі.

Смак символізує дух самолюбства, гордості. Він вказує на осіб, які приймають лише те, що приносить особисту, матеріальну, земну користь, а не дбають про жертовну любов і добро душі.

Дотик означає людей, які керуються лише розумом, людською правдою, а не застосовують у житті віру та Божу правду. Осіб, які не прийшли на гостину, об’єднує брак віри, надія на себе та егоїзм. Вони дбають лише про власне добро, матеріальні речі, а не думають про добро ближніх, байдужі, легковажні. Людина і Бог не є для них цінностями, лише засобами для здобування власної вигоди.

Відмова прийняти Боже запрошення до життя вічного вказує на брак зрілості особи і низький рівень її свідомості, показує, як ми холодно сприймаємо і трактуємо Бога, Його Слово і план для нас, мало любимо Його. Що ми не мріємо про щось більше і краще, а живемо земними справами. Притчею про вечерю Церква заохочує нас очиститися від усіх гріхів, аби Ісус міг без перешкод прийти до нас, наповнити життя Своєю любов і присутністю, дарувати нам життя вічне. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист