Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.

Мт 22,34-40

В останні роки чуємо багато розмов, дискусій про різні закони в нашій державі та їхню потребу для удосконалення державного устрою – демократії і побудови кращого життя. Керівники держави стараються встановити певні норми закону для добра суспільства: боротьба з корупцією, застосування української мови, реформа медицини, про гендерну рівність та інші.

У нинішньому Євангелії Христос говорить також про закон – заповіді любові Бога і ближнього. Зауважмо, що Ісус не говорить про всі десять Божих заповідей чи якісь інші закони Старого Завіту, а про дві заповіді любові. Спаситель вказує на них як основу земного і вічного щастя людини. А цю основу становить любов. Бо як душа оживляє тіло, так любов оживляє Божий закон.

Підкреслюючи, що любов до Бога – це перша заповідь, цим Христос вказав нам, усім людям, що Бог – найвища ціль людини, а любов – це засіб, чи шлях, який до цієї мети провадить. Отож, ставлення людини до Бога не повинно основуватись на невільничому послусі й підкоренні, на страсі, корисливості чи якійсь формальності. Бог не хоче мати людей як заляканих невільників, а як любих дітей своїх. Якщо Бог дав нам закон про любов та інші закони, то лише для того, щоб любов стала духом закону. Тільки любов може бути принципом нашої єдності з Богом і між ближніми.

Всі цінності на землі підлягають знеціненню, навіть золото, що було основою світової економіки століттями, підпадає цій зміні. Тільки любов може бути незмінною і твердою „валютою”, як запевняє апостол Павло: „Любов ніколи не проминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне… Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє, але найбільша з них любов” (1Кр 13, 8,13).

Коли ж любов до Бога – це перша і найбільша заповідь, то ця любов мусить обіймати все єство людини – треба любити Бога всією душею, цілим і неподільним серцем, всіма думками і всією силою. Словом, вся людська особа має бути просякнута любов’ю до Бога. Речі, які оточують нас, зокрема люди, є Божим даром, знаком присутності Бога з нами. Хто щедро наповнить себе Божою любою, той огорне нею все, що його оточує, людей і в них буде бачити і любити самого Бога.

У двадцятому столітті, яке відзначилося швидким розвитком науки і техніки, у світі було видано багато державних і церковних законів для добра людей: про захист життя, здоров’я, свободи. Але вони не завжди діють у житті. Будь-який закон має силу, коли в нього вкладено дух любові, правдиву мету – служити благу людини. Якщо закон захищає інтереси лише окремих осіб, він стає мертвою буквою на папері і не сприяє спільному добру.

Так само виконання навіть найкращого закону без любові перетворюється у формальне дотримання букв і приписів, як кажуть, для галочки, коли воно не випливає із серця людини. Тому не має сили змінити життя на краще, наповнити його добром. Цю правду святитель Андрій Критський так описав у своєму каноні покаяння: „Закон сили не має, Євангеліє не діє, все Писання занехаяно в тобі, пророки та всяке слово правди даремні; намножилось ран у тебе, душе, і нема лікаря, що тебе оздоровив би”. Тому Христос ставить як основу всіх законів закон любові Бога і ближнього, бо де є любов, там є життя. Життя без любові перетворюється у пустий звичай, мертве існування на землі.

Сьогодні маємо також Неділю після Воздвиження Чесного Хреста. У Євангелії цього дня чуємо слова Христа: „Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною” (Мр 8,3). У ньому міститься заклик до особливої любові Бога.

Хто хоче відчути усю глибину любові Бога до себе, повинен поставити Ісуса у своєму житті на перше місце, як найбільшу цінність, а приємності світу мають відійти на другий план.

Нагодою для такої любові до Бога є наш щоденний хрест. Його можна назвати також законом чи заповіддю любові. Терпеливе і покірне несення свого щоденного хреста, тобто обов’язків і випробувань – це найкращий спосіб виконати заповіді любові. Бо, за словами Ісуса, найвищим проявом любові є віддати, посвятити своє життя для добра ближнього.

Христос задля нашого спасіння з любові помер на хресті. Ми наповнимося ласками, вислуженими Його смертю, коли зможемо перебороти у собі всякі прояви самолюбства, шукати того, що нас єднає між собою та зближає, підносить до Господа Бога. Так ми найкраще вшануємо хрест Ісуса, прославимо Бога на землі та запевнимо собі спасіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ з Нюарку (США)