Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у Єгипет, і пробудь там, поки я тобі не скажу.

Мт 2,13-23

Святкуючи народження Ісуса Христа, відкриваємо одне із його значень, що Господь прийшовши на землю, аби об’явити нам правду про Бога, як Отця і людину, як Божу дитину. Ця правда проявляється у тому, що Божий Син народився у людському тілі й цим найбільше наблизився до людини. Ісус пережив усе те, що переживає кожен із нас: холод, голод, убогість, страх, переслідування, самотність, неспокій тощо. Способом свого життя Христос показав цю велику любов Бога до людей.

Йосиф, Марія та немовля Ісус переживали неспокій вже від першого дня його народження. Вони невдовзі були змушені втікати від переслідувань Ірода у Єгипет. Тим самим Христос відчув самотність у житті. І як пише апостол Іван: „Бог прийшов до свої – вибраного народу, але свої його не прийняли”.

Незважаючи на всю велич таїнства Різдва, прихід у світ Божого Сина не виглядає величним та не супроводжується гучними святкуваннями. Біля вифлеємських ясел зустрічаємо лише пастушків та мудреців, що приходять привітати Новонародженого. Зауважуємо, що до певної міри Пресвята Родина є самотньою. Однак ця самотність не пригнічує Марію та Йосифа, оскільки вони відчувають близькість Бога.

Пресвята Родина відкриває нам ще й іншу правду: Божий Син приходить на землю для того, щоби Бог став ближчим до кожного з нас, був із нами, аби ніхто з нас не відчував самотності і браку любові.

Свята родина завжди відчувала присутність Бога, довіряючи Його словам, тому Божа опіка постійно була над нею. Це приносило їй спокій у різних випробуваннях.

Сучасне людство переживає кризу самотності. Хоча у світі панує достаток, нас оточують люди, але в серці багатьох із них панує пустка, відчуття самотності, покинення через брак любові. Світ наповнений індивідуалізмом і самолюбством, кожен дбає про себе.

Люди відчувають неспокій, брак любові, бо не приймають Христа до своєї душі й у своє життя. Вони радо приймають правду і любов світу: моду, забобони, гороскопи, ворожбу. Основою життя і джерелом душевного спокою теперішніх людей стають речі та вигода тіла. Від Бога отримують лише дари. А Ісус і його слова відходять у них на другий план.

Глибокий спокій є там, де любов. А любов панує у душі, коли Ісус присутній у житті людини. Де немає правди і любові, немає присутності Христа. Там не буде душевного спокою, радості, почуття любові. Таких людей переслідуватиме тривога і почуття самотності.

Насправді Христос зажди з нами у Євангелії, Святих Тайнах, ближніх. Тільки потрібно шукати Його там і прийняти у своє життя. Хто вірить у цю правду, Бог приходить у його життя, усуває неспокій, самотність і приносить мир та любов – свою присутність. Коли нас спіткає безвихідна ситуація, розгубленість у житті, допомогою для нас стануть найперше слова Євангелія. Через них сам Ісус промовить до нашого серця, пошле мудрість і розраду, дасть відповідь на питання, які хвилюють нас.

У Тайні Сповіді Христос чекає всіх, хто переживає тривогу і біль на душі. Своїм милосердям Він оздоровить всі рани нашого серця. А у Святому Причастю Спаситель бажає своєю любов’ю кожного зміцнити, підтримати, додати сили й відваги. Отож, маємо багато можливостей знаходити Христа у житті. Тому у різдвяних молитвах співаємо величний гімн віри: „З нами Бог, розумійте народи”. Хто, отже, шукає Ісуса, той знаходить у Ньому мир, радість і любов, відчуває підтримку та сенс життя.

Справжня любов – це не тимчасове і швидкоплинне людське почуття, а животворна сила, дарована і забезпечена самим Богом. Лише в просторі Божої любові й радості людина може жити вповні, розвиватися і бути собою, перебувати у гармонії із Богом, ближніми та собою. Бог не хоче, щоб Його творіння боялося, і тому в Різдві приходить до нас як беззахисна дитина. Всемогутній Бог, який нічого не потребує, робить себе потребуючим, немічним і залежним від тепла й ніжності людської любові! Він робить нас сьогодні здатними без страху відкрити наші обійми Богові та ближньому.

Різдво – джерело перемоги над страхами і самотністю сучасної людини: страхом перед майбутнім і невідомим, перед іншими, перед смертю.

Якщо «з нами Бог», то хто зможе нас залякати, забрати чи поневолити нашу волю до істинної справедливості, гідності та свободи?

Різдво – це єднання Бога з людиною: Бог сам входить у життєвий простір людини і починає жити як людина, приймаючи всі невигоди, виклики й загрози. Радіймо, отже, бо ми ті, кого Христос у своєму народженні визволив від страху, самотності, даруючи нам радість у любові. Тому пише святий Іван: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо, бо він перший полюбив нас» (Йо 4,18-19). Приймімо Христа у словах Його науки, а Він відновить нашу здатність до любові Бога і ближнього, впевненість у собі, почуття власної гідності і сенсу життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист