Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло.

Мт 4,12-17

У літургійному році, крім Пасхи, є три великих Господніх празники, які Церква святкує дуже урочисто: це Різдво Христове, Богоявлення і Воздвиження хреста Господнього. Кожен із них має тривале приготування і святкування. Є неділя перед Різдвом, Богоявленням чи Воздвиженням і неділя після Різдва, Богоявлення і Воздвиження. Це означає, що вони мають важливе значення у ділі спасіння, містять у собі особливу поведінку Ісуса.

Сьогодні - неділя після Богоявлення. Слова нинішнього Євангелія виразно показують нам мету хрещення Ісуса у Йордані. Це подібне до створення якоїсь речі. Спочатку думаємо як це зробити, а потім, як тією річчю користуватися. Ісус Христос кожною черговою подією після свого народження щораз більше відкриває нам правдивий образ Бога і зближає Його до нас. Це пізнання Бога через Христа пророк Ісая називає світлом для народу, який сидів у темряві. А темрява у Біблії символізує стан людини, яка перебуває у неволі гріха, бо втратила зв'язок з Господом, віддалилася від Його любові та забула Його образ. Тому Божий Син прийшов на землю, щоб визволити людей з темряви гріха, тобто незнання Бога та його любові.

Світло у Святому Письмі символізує Божу правду і її присутність у світі та самого Бога. А тією правдою є любов Господа до людей, яку небесний Отець об’явив через свого Сина Ісуса Христа. Ісус став видимим знаком Божої присутності та любові у світі – цього духовного світла. Тому пророк Ісая називає Спасителя великим світлом у темряві. Бо Ісус найкраще об’явив нам правду про Бога і Його любов до нас: своїми науками і чудами, а особливо смертю на хресті і воскресінням із мертвих. Отож, перша мета Богоявлення – це зрозуміти значення Божого світла – правди і любові для нас. Небесний Отець через Христа наповнив світ світлом правди і любові.

Розуміння цього духовного світла відкриває нам другу і кінцеву мету хрещення Ісуса – наше спасіння, виражену словами: „Покайтесь, бо царство небесне близько”.

Христос приніс людям духовне світло – дав нам пізнати правду про Бога і людину.

А пізнання правди про себе - стану своєї душі та зв’язку з Господом спонукає людину до покаяння: повернутися, наблизитися знову до Ісуса, відновити зв'язок любові з Ним, який є основою спасіння. Покаяння відкриває серце людини для Христової правди і любові, участі у Божому Царстві. Бо Царство Небесне – це постійно перебувати біля Бога, в атмосфері Його любові.

Подружжя Левко і Софія готувалися святкувати ювілей подружнього життя – золоте весілля. Дочка Анна вирішила зробити батькам сюрприз: запросити на свято дружбів тата – Михайла і Василя та дружок мами – Марію і Оксану. Вона віднайшла їх і вручила запрошення.

І коли прийшла очікувана субота, Левко з Софією та всі родичі пішли до церкви. Там відбувалася подячна Служба Божа. Священик склав сердечні привітання й побажання ювілярам. Опісля на сходах церкви рідні вітали і вручали їм квіти, робили фотографії. Тоді до мами підійшла старша жінка – колишня весільна дружка Оксана. Софія була здивована і засмучена її присутністю. Вона тримала в серці образу на Оксану десятки років. Весілля батьків Анни відбувалося у селі. Після чергового танцю Левко розмовляв з Оксаною у саду під грушкою. Софія, побивши це, сприйняла як намагання спокусити її чоловіка до зради. У серці запанувала велика образа, яка тривала пів століття.

Оксана спокійно відреагувала на незадоволення подруги Софії і попросила її присісти на лавці біля церкви. Тоді розповіла, що насправді відбулося на весіллі. Після танцю з Левком, вони відійшли набік від людей, щоб той допоміг поправити весільну сукню.

Коли Оксана ще говорила з Софією, до них підійшов отець Петро. „Отче, чи можу я зараз ще раз висповідатися?” – раптом спиталася його мама, і вони разом зайшли до храму.

Після цього всі поїхали в ресторан. Були спогади, вітання, сльози радості й навіть танці... Урочистість проминула як одна мить, і вже вдома мама сказала: „Ганнусю, я знаю, що це ти — любителька несподіванок — запросила Оксану. Дякую тобі за це. На один гріх у мене перед смертю буде менше. Знаєш, я п'ятдесят років намагалися їй простити і не могла. Але ж щодня молилася: „Отче наш... прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, — а це прохання у християн означає, щоб Бог пробачив нам гріхи, і самі ми прощаємо тих, які нас образили чи скривдили. І я розуміла - якщо не прощу своїй „винуватиці”, то і Бог мене не простить. І на сповіді я завжди признавалася, що не можу пробачити... Якою дурною я була! А тепер, коли дізналася правду, моя совість чиста і душа спокійна.

Золоте весілля відновило дружбу між Софією і Оксаною. Нині вони не пропускають жодної прем'єри у драмтеатрі, співають у церковному хорі, а нещодавно отримали візи до Канади і збираються в гості до Оксаниної внучки Ярини.

Ця подія – ще один доказ того, яка велика любов Бога до людини та сила молитви. Він готовий чекати п’ятдесят і більше років на її покаяння, щоб подарувати любов, спокій душі та спасіння.

Наскільки духовне життя зближає нас до Христа, відкриває серце для Нього, стільки світла правди і любові, Божої присутності у нашому житті.

Такою є наша готовність до спасіння, участь у Божому Царстві через Ісуса Христа вже тут на землі, а потім у вічності. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист