Йосиф прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса.

Мр 15,43-16, 8

Сьогодні ми з особливою пошаною згадуємо святих жінок-мироносиць. Мироносиці – це прості жінки, які не відрізнялися ані освітою, ані статусом, ані владою, супроводжували Ісуса та Його учнів у місіонерських мандрівках, намагаючись допомогти всім тим, чим могли: матеріально й фізично. На перший погляд жінки-мироносиці не вчинили нічого особливого за життя Ісуса. Можливо, вони ще менше, ніж апостоли, розуміли науки та кінцевий сенс приходу Месії-Христа. Для них Він був передусім сином їхньої так рано овдовілої подруги Марії, яка також скрізь прямувала за Ним. Проте мироносиці перевищували апостолів у своїй любові та вірності Христові. Як тільки апостоли побачили, що їхнього Вчителя спіймали та ведуть на суд, зі страху порозбігалися і навіть не розділили Його останніх хвилини земного життя. І тільки апостол Іван залишився до останку біля Ісуса: пішов за Ним на Голгофу і до гробу.

Жінки-мироносиці вчинили подвійний подвиг: вони залишили свої рідні доми й ходили разом з Ісусом, допомагали Йому речами та грошима. Другий їхній подвиг – духовний. Жінки не могли віддати останньої шани Ісусові Христові у день похорону, бо заходила субота, а в суботу не можна було працювати. Тому вони відважно пішли до гробу рано-вранці наступного дня після суботи, аби віддати своєму божественному Вчителю останню шану та любов - намастити тіло дорогим миром. Разом із ними ми згадуємо подвиг праведних Йосифа та Никодима, котрі, не боячись ані переслідувань, ані арештів, отримали у Пилата дозвіл і зняли мертве тіло Ісуса з хреста та похоронили у гробі.

Поведінка мироносиць та Йосифа з Никодимом – це приклад відваги й мужності. Тільки мужня і відважна людина здобуває успіхи. Тож у нас існує відома народна мудрість: ,,Хто дбає, той має”. Під час бурі на морі Спаситель промовив до учнів: ,,Будьте мужні. Це я, не бійтеся”, ,,Хто витримає до кінця, той спасеться”. Мужність і відвага дозволяють нам застосувати в житті здобуті знання та вміння й отримати бажане добро. Важливість відваги можна порівняти до батарейки. Якщо в ній вичерпано запас енергії, то вона може гарно виглядати, але з неї не має користі. Або, наприклад, фрукти корисні для нас, коли в них багато соку. Якщо вони трохи зсохли, то вже не мають доброго смаку і від них мало користі. Відвага додає нам рішучості, впевненості у діях та в успіху. Тому свята Тереза давала пораду в духовному житті: ,,Диявол не боїться нерішучих душ”.

В одному місті проживала вдова з восьмирічною донькою. Мати виховала її в любові до Бога і людей. А дитина мала добре серце і дуже любила свою маму, завжди старалася їй допомагати у домашніх справах. Але одного разу до хати увірвалось нещастя: мама важко захворіла і злягла. Запросили лікаря, він оглянув хвору, виписав рецепт на ліки, і дівчинка побігла в аптеку. Фармацевт-провізор, вже старший чоловік, побачивши перелякану дівчинку, яка просила якнайшвидше видати їй ліки для хворої матері, взяв з полички готові ліки і дав їй. Дівчинка, взявши ліки, скоренько побігла додому.

Через якийсь час аптекар, розглядаючи рецепт, зауважив, що дав не ті ліки. Це була сильна отрута. Що робити? Якщо хвора вип'є її, то помре. А його віддадуть під суд за професійну помилку. Потрібно було щось робити. Раптом йому спало на думку звернутись до Пресвятої Богородиці. Він впав на коліна і почав щиро благати Божу Матір. Здавалося, що ніколи в житті він так щиро не просив, а тут у своє прохання вклав усю душу. Він, підносячи руки до неба, постійно повторював: „О, Матінко Божа, допоможи мені у моєму нещасті, не допусти смерті хворої жінки".

Аж раптом в аптеку прибігає заплакана дівчинка. Тепер він очікував, що вона сповістить. А дівчинка зі сльозами говорить, що мати, напевно, помре, не дочекавшись ліків, бо вона так швидко бігла, що впала, і пляшечка розбилась. Вона знову просить дати ліки. Аптекар полегшено зітхнув, зрозумівши, що сталось чудо. Знову припав на коліна, дякуючи Діві Марії, після цього швиденько приготував ліки, взяв дівчинку за руку і разом з нею пішов до хворої жінки. Побачивши, що вона жива, дуже зрадів і у всьому їй щиро признався. Після цього випадку він став дуже ревним християнином, а мати цієї дівчини видужала. І всі вони по-своєму були щасливі.

Сучасний світ наповнений бажанням вигоди та комфорту. Люди стараються витрачати мінімум зусиль, а хочуть отримувати великі прибутки. Цей дух закрадається також у духовне життя християн. Іноді декому бракує відваги перемогти лінивство і знайти час помолитися зранку й вечором. Люди часто виправдовують себе: вранці спішать на роботу й не мають часу помолитися. А ввечері втомлені й не мають сили промовити молитви перед сном, хоч мають час на кіно та новини. На словах вірують в Ісуса, але на ділі не можуть проявити своєї віри та любові до Бога.

Усі ми живемо у світі, який наповнений гріхом, в якому панує зло і немає місця для Бога, світ поспішає похоронити Бога і забути про Його існування. Але правдивий християнин, долаючи усі перешкоди та спокуси, поспішає до Бога. Можливо, він ще і не знає, хто саме відкриє йому двері до Господа, бо, як той великий камінь, на його серці лежать гріхи, недобрі звички. Оминаючи все це, він і надалі відважно прямує до Христа з надією, що відбудеться чудо переміни життя.

З цією надією на чудо йшли жінки-мироносиці до гробу, не знаючи, як вони можуть віддати останню шану своєму Вчителю: хто відкотить їм камінь від входу до гробу. І отримали чудо: увійшовши в порожній гріб, вони не знайшли там Ісуса, а побачили Ангела, одягненого в білу одежу, який сповістив їм новину про Христове Воскресіння.

Сьогодні воскреслий Христос відкритий для кожного із нас, відкритий для всіх людей. Він приймає всіх, хто шукає Його, дає нам можливість змінити своє життя, очистити наші душі, але для цього ми повинні докласти зусилля, щоби знайти Його у своєму житті, щоби Він був у нашому серці. Мало знати, що Христос Воскрес. Про це й біси знають, і вжахаються, як пише апостол Яків. Нам потрібно знайти воскреслого Христа, щоби Він назавжди залишився з нами. І ось жінки-мироносиці, коли довідалися від ангела, що Христос воскрес, побігли зі страхом, трепетом, жахом шукати воскреслого Христа. І навіть нічого нікому не сказали, бо боялися втратити ту благодать, котру вони отримали, боялися, що над ними будуть сміятися, що їх не зрозуміють.

Дорогі брати та сестри, прославляючи святих жінок-мироносиць, які з любові не відступали від Христа, не тільки у дні Його земного служіння, але і в дні Його страждань, у дні Його смерті, й не побоялись ані людей, ані вояків, ані насмішок, але боялися тільки втратити Божку благодать, просімо у них молитися за нас грішних. Просімо, щоби і ми не боялися людських обмов, осуджень, не боялися цього грішного світу, але зберігали у своїх серцях святу віру та прагнули іти до Христа. А Він не забариться, здійснить чудо: відкриє гріб наших душ, воскресить нас до нового життя у любові з Ним і для Нього. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист