Скільки наймитів у мого батька мають удосталь хліба, а я тут з голоду конаю.

Лк 15,11-32

Останніми роками у розмовах між людьми часто чути висловлювання про брак добра у світі, що люди стали жорстокі, самолюбні, а життя нестерпне. Яка ж справді причина цього неспокою, незадоволення.

Коли глибоко і уважно проаналізувати, ким є Бог, людина і чим є життя, то причиною жорстокості не є сам світ. Люди часто шукають причини життєвих труднощів у Бозі, світі, тобто поза собою, а не в собі. Притча про блудного сина підказує нам, що проблема браку добра між людьми не в Бозі чи самій людині, а в тому, що вона стала далеко від Бога. Бог незмінний у своїй досконалості, ніколи не втрачає своєї любові й доброти, не перестає бути джерелом добра для людини та світу. Це бачимо в образі батька з притчі, який глибоко переживає за долю молодшого і старшого сина. Також людина добра сама в собі, бо Господь створив її з любові. Вона відчуває себе щасливою, коли її душа наповнена Божими дарами, які є знаком присутності Бога у житті. Почуття незадоволення життям, браку любові виникає у душі людини, коли вона віддаляється від Бога – джерела любові, не наповняє себе і життя дарами та присутністю Ісуса Христа. Однак, як показує притча, Господь в образі батька, зажди близько людини, завжди пам’ятає про неї, готовий постійно дарувати їй свою любов.

Нам треба навчитися щиро любити Його – вміти бачити в Ньому доброту, як першу рису батьківської любові до нас.

Як Ісус змальовує це у притчі про блудного сина. Що ж було причиною того, що молодший і старший син віддалилися від свого батька? Молодший замало пізнав батька, не оцінив його любов, як найбільше добро, тому вважав, що здобуде щастя сам. Старший син, хоч перебував у домі, не зрозумів ще, ким є батько для нього. Вважав себе його слугою, а не сином, кажучи: „Ось стільки років служу тобі”.

Перший син залишив дім, батька – джерело власної гідності та сенсу життя. Бо людське життя має вартість і сенс через нерозривний зв'язок любові батьків і дітей, людини і Бога. Коли руйнується цей зв’язок, молода людина сходить з доброї дороги на хибну, потрапляє у безвихідь – пастку гордості. Блудний син зрозумів це на чужині у наймах. Перебуваючи у батьківському домі, молодший син мав свою уяву про життя, яка виявилася далекою від дійсності. Голод відкрив йому різницю уяви і дійсності життя. Становище сина як пастуха свиней на чужині відкриває нам істину, що без батька немає життя, лише існування, яке часто межує зі смертю. Тому Ісус сказав: „Я – дорога, правда і життя” (Йо 14,16).

Молодший син, подібно як фарисей минулої неділі, отримав дари від Бога, але захотів використати їх на свою славу, свій розсуд, а не спільну радість з батьком. Покинувши рідний дім, він шукає щастя поза батьком, тобто поза Богом. Приємне життя на чужині швидко проминуло й син почав бідувати, переживати голод. Тоді ожила в нього уява про рідний дім: батька та його слуг, яким не бракує хліба. І він вирішив повернутися у свій край. Не стільки до батька, як додому, бути слугою, щоб не бідувати.

Літнього дня маленька стомлена дівчинка ледве дійшла до розкішного дому, оточеного прекрасним садом. Вона була обдерта, брудна, знесилена й голодна. Дівчинка постукала і двері відчинилися. Побачивши її, слуга запитав, що їй потрібно. Вона сказала: Я хочу залишитися тут!

Слуга здивовано перепитав: - Ти хочеш тут залишитися? Чи ти не бачиш, яка ти брудна? Іди геть звідси! Він вхопив її за руку і хотів вивести на вулицю, але в той час вийшов господар дому. Побачивши ту дівчину він запитав: - Що хоче дівчина? Якщо вона просить хліба, то їй треба його дати!

- Ні, пане, вона хоче тут залишитися, - відповів слуга. Дитина упала на коліна й тремтячими руками, подаючи листа, крізь сльози вигукнула; - Татко мені сказав прийти сюди! Пан прочитав листа, впізнавши знайомий почерк, схопив дитину І крикнув: - Та це ж дитина мого сина! Він поніс її в дім приговорюючи: „Бідна дитинка, ти тепер вдома. Я тепер буду твоїм татом, а ти моєю донечкою”.

Син цього шляхетного пана був місіонером. Ті люди, яких він любив і хотів спасти, вбили його дружину й познущалися над ним. Перед смертю він встиг написати адресу свого батька і короткого листа, якого дав своїй дитині. Дякуючи Богу, дівчинка дісталася до свого дідуся.

„Тату, це моя дитина, прийми її ради мене!” - це останнє прохання було написане сином в листі до батька. Таж і наш небесний Отець послав у цей світ Свого улюбленого Сина, щоб звістити нам про спасіння. Злі люди вбили Його, але в Господа залишилося багато дітей, народжених Його святим Словом. Бог приймає усіх дітей Христа до Себе, як власних, заради Свого Сина.

Блудний син, вертаючись додому, вважає себе слугою, а батька – господарем слуг. Але батько сприймає його як рідного сина, близького і дорого для себе. Цю гідність сина виявляє найкращим одягом та взуттям. Батьківсько-синівські стосунки залишаються вічними і незмінними. Не можна змінити батьків і своє походження, замінити його іншим. Батьки завжди залишаються цінністю для дітей, а діти даром для батьків. Відкрити цю правду – важливе завдання нашого духовного життя. Коли метою молитви буде пізнання Бога як Батька через Ісуса Христа і своєї гідності у зв’язку любові з Ним, ми ніколи не зблудимо у житті, не відчуватимемо браку добра і любові. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист