Нехай же кожний вважає, як він будує.

Мт 14,22-34

У Літургії східної і західної традиції є два читання Нового Завіту: повчання з листів апостолів і уривок Євангелія. Послання апостолів не є окремою наукою, а першим і глибоким поясненням наук Ісуса Христа. Нинішнє послання апостола Павла допомагає нам краще зрозуміти це недільне Євангеліє – значення бурі на морі.

Апостол Павло порівнює духовне життя до будови дому, для якого надійною опорою є камінь. Першою основою духовного дому є віра, як зв'язок з Ісусом. А вкінці сам Ісус Христос: „Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос” (1Кр 3,11).

Віра в Ісуса - це не просто звичай, а особиста потреба Бога.

Прикладом тут може послужити притча про сіяча, зокрема види ґрунтів. Кожен ґрунт приніс плоди відповідно до своїх можливостей. Погані ґрунти практично не дали урожаю. А на добрій землі зерно вродило у тридцять, шістдесят та сто разів.

Як урожай залежить від ґрунту, так духовне життя залежить від праці над станом душі, зв’язком з Ісусом як найбільшою цінністю. Особиста потреба Бога – це глибше пізнання Його самого. Прикладом є буря на морі: поведінка апостолів та Петра. Після чуда п’яти хлібів апостоли пливуть у ночі на другий бік Тиверіядського моря. Та учні не пізнають Христа вночі, який вийшов їм назустріч, а Петро, будучи біля Ісуса, почав тонути. Страх опанував їх, бо ще замало пізнали Ісуса, розуміли, що Він є Богом, хоча перед тим бачили чудо розмноження п’яти хлібів.

Збудувати дім душі чи осягнути небо – це особиста відповідальність. Петро, потопаючи, першим кличе на поміч Ісуса. Тобто проявляє відповідальність за своє життя. А апостол Павло навчає про стан людини у вічності, зокрема про вогонь чистилища. Хто провадив недбале духовне життя, не збудував для себе надійного духовного дому у вічності – замало проявляв відповідальності за своє спасіння, той буде виправляти це, готувати душу для неба у чистилищі.

Христос стає основою нашого життя і спасіння через відповідальність. Пригадаймо собі притчу про таланти. Господар дав нагороду слугам, звертаючись до них словами: „Гаразд, слуго добрий і вірний! Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого” (Мт 25,23). Слуги одержали нагороду за свою працю, тобто відповідальність за отримані дари. Відповідальність людини у земному та духовному житті показує її особисту потребу Бога, пізнання Його, а не лише на рівні побожного обов’язку чи дотримання релігійних звичаїв.

Часта особиста молитва, Сповідь, Причастя, роздуми над Євангелієм – це прояв відповідальності за своє духовне життя та спасіння. Коли будемо робити це з любові до Бога і для власного добра, тоді відчуємо плоди відповідальності, що Ісус є зі мною, любить, допомагає та захищає мене. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист