„То привид!” – заговорили й закричали з переляку.

Мт 14,22-34

Боротьба апостолів, уночі з розбурханими хвилями моря, відбулася зразу після чуда п’яти хлібів. Ця подія своїм змістом протилежна до згаданого чуда. Чудесне нагодування Ісусом людей хлібом і рибою наповнене позитивним змістом. Христос, побачивши велику кількість людей, які йшли за ним, проявив до них особливе милосердя. Він оздоровив усіх хворих і нагодував їх хлібом і рибою. 

У бурі на морі бачимо протилежну ситуацію. Життю апостолів загрожувала велика небезпека. Розбурхані хвилі моря могли повністю залити човен водою і вони усі загинули б. Однак у цій складній ситуації апостоли не залишилися самі. До них приходить на поміч Христос. 

Послідовність чуда 5 хлібів і буря на морі вказує на їхній тісний зв'язок. Різкий контраст між ними містить у собі великий позитив - подає нам об’єктивний погляд на реалії життя. Ці дві події, протилежні змістом, вказують на те, що у світі існує одночасно добро і зло. Чудесне розмноження хлібів переконує нас у тому, що у житті є добрі люди, любов, правда, милосердя, співчуття, взаємна допомога, благополуччя. Буря на морі нагадує нам протилежне, що на землі існує одночасно і зло: нелюбов, заздрість, гнів, обман, зрада, бідність, терпіння, хвороби. Ця подія містить у собі також певний позитив – присутність Ісуса на морі. Бо незалежно від негативних чи позитивних подій у світі, Ісус Христос завжди присутній у нашому земному житті. Він радіє з тими, хто живе у благополуччі, і сумує, плаче з тими, хто терпить. 

Зустріч Ісуса Христа з апостолами на розбурханому морі – це виразний доказ того, що Йому не байдуже жодне людське горе - те, що переживають люди, як складається їхнє життя. Коли б Христос хоч на хвилю забув про якусь людину у світі або вчасно не допоміг їй – це свідчило б про його недосконалість. А тим самим Він перестав би бути Богом.

Якщо ми віруємо в Ісуса Христа як Божого Сина і Бога, то визнаємо Його досконалим у всьому: в Його істоті, мудрості, всемогутності, любові.

А тим самим приймаємо правду, що Господь своєю досконалою любов’ю пам’ятає про всіх і про все. Ми постійно перебуваємо перед Його очима – в добрі і нещасті, як пише про це пророк Ісая: „Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях” (Іс 49,15,16). 

Минулого тижня мав поїздку з дому до Львова. Придбав наперед квитки на дорогу. У день самої подорожі зранку треба було під’їхати з дому на автовокзал. Однак міський автобус не зупинився на потрібній зупинці, щоб можна було вчасно прийти на автостанцію, а на наступній. Потрібно було вертатися частину дороги назад. Відповідно часу залишалося дуже мало. У такій ситуації не було іншої допомоги, тільки молитва і надія на Бога. Коли прийшов на автовокзал за 2 хвилини до відправлення автобуса і зорієнтувався у ситуації, виявилося, що рейсовий автобус запізнюється на 10 хвилин. Хтось, читаючи це, скаже, що це випадковість, збіг обставин або йому пощастило. Але для віруючої людини – це доказ того, що хто покладає всю надію на Ісуса, ніколи не розчарується. 

Із розуміння значення бурі на морі, в якій опинилися апостоли, виринає питання віри, особливо пізнання Бога. Перед тим апостоли були учасниками і свідками великого чуда розмноження хлібів і риб. А за хвилю на морі їх опановує страх, сумніви у розпізнаванні Ісуса посеред темряви ночі, який іде до них по воді. Учні Христові були розгублені, налякані у човні через брак міцної віри, бо можливо під час чудесного нагодування п’яти тисяч людей, вони захопилися більше успішним вирішення проблеми їжі для них, ніж нагодою глибше пізнати Ісуса Христа й утвердитися у вірі в правдивість Його божества. 

Яке ж значення має для нас поведінка апостолів у човні та їхні сумніви щодо Ісуса, який у ночі йшов до них по воді? Це питання рівня, якості нашого духовного життя. Тому центральна тема духовного життя – це віра та її плоди, тобто вміти бачити Христа, Його допомогу на щодень. Метою нашої побожності – молитов і Святих Тайн має бути не лише Божа допомога, заспокоєння, а пізнання Божих правд, науки Ісуса та Його Cамого. Коли під час молитви часто думаємо про різні життєві справи, то цим зосереджуємо свою увагу більше на собі, ніж на особі Ісуса. А відповідно замало пізнаємо Бога. Коли ж думаємо у молитві найперше про Божі правди – віру, надію, покору, довіру, любов, тим самим думаємо про Бога, пізнаємо Його. 

Молитву потрібно поєднувати завжди з читанням Святого Письма, релігійної літератури, поглиблювати цим знання та розуміння Божих правд, аби вкінці мати віру, яка зможе виразно бачити Христа у нашому житті та розуміти як Він діє у ньому. Хто розуміє слова Христа, той вміє знаходити у житті Його допомогу та опіку. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США)