Сину, відпускаються тобі твої гріхи. 

Мт 9,1-8

Євангеліє неділь після Зіслання Святого Духа вибрані невипадково. Вони укладені в певному порядку й таким чином доповнюють одне одного, відкривають і поглиблюють розуміння різних Божих правд. І таким чином, як кажуть богослови, Євангеліє пояснює себе самого. Якщо будемо звертати увагу на цю деталь – взаємозв’язок недільних Євангелій, це допоможе нам краще зрозуміти значення наук Ісуса Христа. 

Нині читаємо розповідь про оздоровлення Спасителем розслабленого чоловіка у Капернаумі, якого принесли товариші на ношах. Якщо поєднаємо цю подію з двома попередніми – вірою сотника та гадаринськими біснуватими, то побачимо тісний духовний зв'язок між ними. Історія розслабленого поєднує у собі дві речі – гріх і віру. Коли хворого принесли до Ісуса, Він спочатку оздоровляє, звільняє його душу від гріхів, а потім оздоровляє його тіло від недуги. Такою послідовністю Христос показує нам, що, можливо гріх був причиною хвороби розслабленого, а також порядок цінностей у житті: на перше місце Господь ставить добро, здоров’я душі людини, а потім здоров’я тіла, спочатку духовні, а потім матеріальні цінності. 

Та важливішою тут є інша правда, що жоден гріх не є перешкодою для Бога, аби людина могла прийти до Нього й отримати потрібну допомогу. Ісус бачить і винагороджує кожен прояв нашої віри чи бажання навернутися, наблизитися до Нього. Він часто дає нам більше, ніж ми просимо. Розслаблений хотів стати здоровим тілесно, а Христос дав йому ще й здоров’я душі, спасіння і життя вічне. Така поведінка Спасителя є одним із знаків великої любові Бога до нас. Ще одним доказом цього є спосіб, яким Ісус звертається до хворого. Він називає його сином, тобто кимось близьким, важливим для Себе, а не просто особою, яка має проблеми зі здоров’ям. 

Оздоровлення розслабленого у Капернаумі ще раз засвідчує, що Ісус настільки любить кожного з нас, що готовий все простити нам, коли щиро каємося за свої гріхи і бажаємо знову з’єднатися у любові з Ним. Тому, щоб не сталося у нашому житті, будь-який гріх, розчарування чимось або кимось, віра має завжди нагадувати нам про безмежну любов Бога до нас, незважаючи на наше життя, та заохочувати шукати її в особистій і церковній молитві, у Святих Тайнах. 

Один проповідник в Англії скаржився своєму товаришу – видатному місіонеру Сперджену, що в його діяльності ніколи не було навернень людей. Тоді Сперджен запитав: – А коли проповідуєш, чи чекаєте на навернення? – Ні, відповів перший. – Я так звик до того, що їх не буває, що дуже здивуюсь, коли їх побачу. - Ну, а я завжди чекаю навернень людей до Господа, коли проповідую, - сказав Сперджен, - і отримую це по моїй вірі. Мені здається, що й ти отримуєш згідно своєї віри. І це дійсно так, бо говорити й не вірувати в дію Божого слова, це говорити на вітер. 

Наша віра має приносити одночасно плід надії на Господа. Вона повинна спонукати нас з надією йти до Христа, з переконанням, що Він не відкине мене, не залишить мого прохання без відповіді, моєї справи невирішеною. Адже розслаблений ішов до Ісуса Христа не тільки з вірою у Його всемогутність, а одночасно з надією, що Господь справді допоможе йому, знову стане здоровим. Він відчував, що саме завдяки Ісусові повернеться до повноцінного життя, у його душі оживе почуття власної гідності та сенсу життя. 

Те, що отримав розслаблений, станеться також і в нашому житті, якщо будемо шукати в ньому не тільки Божої допомоги, але старатися найперше більше пізнавати Ісуса Христа і жити так, як Він пропонує, аби завдяки цьому зростала наша віра, надія і любов до Нього. А тоді міцний зв'язок з Христом принесе великі плоди: здоров’я душі й тіла, спокою і радості у серці та в житті, відчуття постійної Божої присутності й любові у різних життєвих обставинах, тобто справжнього щастя з Богом. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист