Чи можете пити чашу, яку я п’ю?

Мр 10,32-45.

Кожен прожитий тиждень і неділя Великого Посту наближають нас до свята Воскресіння Ісуса Христа. Тим самим вони духовно зближають, тісніше єднають нас з Ісусом Христом. Адже піст даний нам для того, щоб допомогти відновити наш зв’язок любові з Ісусом, а через Нього наново поєднатися з небесним Отцем: „Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Йо 14,6).

Сьогодні маємо п’яту неділю Великого Посту й перед нами залишилася ще третина великопосної подорожі до Пасхи Христової. Євангеліє цієї неділі запрошує нас подивитися на вже пережитий час посту і той, що ще залишився перед нами, через призму єдності з Богом. Євангелист Марко розповідає нині про останню подорож Ісуса з апостолами до Єрусалиму, де своєю хресною смертю відкупить нас із неволі гріха й спасе для життя вічного. Спаситель пояснює апостолам суть цієї подорожі словами: „Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь”.  Місія Христа на землі – це послужити людям, аби вони знову стали учасниками Царства Небесного. Говорячи про спільну чашу, цим Господь пояснює апостолам і нам, що справжнє щастя є лише в небі й щасливу вічність можна осягнути тільки з Божою допомогою, разом з Ісусом.

Аби осягнути цю головну мету життя, піст повинен допомогти відновити наш зв'язок любові з Ісусом Христом. Маємо навчитися все переживати разом з Ним, якщо справді віримо в Нього, правдиво любимо й хочемо бути з Ним у небі. Це важливі плоди великопосної праці, на які вказує 5 неділя посту.

Як біблійний приклад цієї істини зацитую частину 22 псалма, у котрому розповідається, як праведник у випробуваннях із великою надією шукає Господа Бога:

„Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.

Боже мій, кличу я вдень, - не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю.

Таж ти - святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих!

На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх.

Взивали тебе й спасались, на тебе покладались і ганьби не зазнавали.

А я - черв'як, не людина; сміховище людей, презирство народу.

Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою:

„Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!

Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.

На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій.

Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому.

Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали.

Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає.

Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі.

Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти.

Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги,

всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають.

Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають.

Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу.

Вирятуй від меча мою душу -із собачих лап мою єдину.

Спаси мене із левиної пащі -від рогів буйволових мою убогу.

Я сповіщу моїм братам про твоє ім'я, хвалитиму тебе серед громади:

„О ви, що боїтеся Господа, його хваліте; нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля!

Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, - слухав.

Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться.

Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки! ” (Пс 22,2-27).

На жаль, сьогодні люди розділяють свої труднощі й почуття зі світом через багатство, моду, тілесну красу, ворожок. Речі є джерелом радості, ворожки, екстрасенси – джерелом заспокоєння, а гроші стають силою для сучасної людини, а не Христос. Людське, матеріальне розуміння щастя показує: більшість всього, що відбувається у нашому житті, розділяємо зі світом, а Бог лише постачає нам речі, які не можемо здобути самі.

Люди часто хочуть Бога могутнього, який дав би спокій, здоров’я, гроші, аби життя було вигідне, комфортне, а не слабкого, який допускає терпіння, хвороби, війни, нужду.

У вересні 1240 року сарацини й турки напали на Асиж. Монахині почали молитися за місто, а їхня настоятелька, свята Клара, звернулася до Господа: „Ісусе, захисти цих служебниць, бо я не можу”. І тоді почула голос: „Я завжди оберігатиму вас”. Це так вразило її, що, взявши чашу з кивота з Найсвятішими Тайнами, Клара організувала з сестрами процесію та з’явилася на монастирському балконі. Вмить із чаші, де перебував Євхаристійний Ісус, засяяло яскраве світло. Це так вразило ворогів, що вони втекли й місто було врятоване.

Ісус Христос своїм життям показав, що саме той по-людськи „слабкий” Бог смертю на хресті визволив людство з найбільшого зла – неволі гріха. Він також і сьогодні через Церкву та святих чудесно оздоровляє, звільняє людей від влади злого духа, робить добро всім, хто вірить в Нього, щиро любить і вповні довіряє Йому. Коли Церква проголошує тепер нових святих, це ще один доказ того, що Бог справді існує, Його слово завжди повне правди та сили і хто ним керується, знаходить у житті добро і щастя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист