Зустріли його два біснуваті… І стали кричати: Що нам і тобі, сину Божий?

Мт 8,28-9,1

Історія герасинських біснуватих висвітлює правду, що у діяльності Ісуса були різні події та особи, приємні й сумні моменти: віруючий сотник і двоє біснуватих - невільники злих духів та багато подібних ситуацій. Так само в нашому житі є успіхи і поразки, приємні і сумні моменти. Тоді буває, що через їхній вплив не відчуваємо духа молитви, Сповіді чи Причастя.

Зв'язок з Богом – молитва і Святі Тайни мають за основу віру, надію, довіру Богові.

Почуття – це другорядний елемент чи плід побожності. Вони не є головним визначником нашого зв’язку з Богом. Почуття в людині постійно змінюються, залежно від обставин. Якщо взяти їх основою духовного життя, то в нас буде змінюватися почуття сенсу життя та щастя. Такий підхід до духовного життя створює небезпеку надії на себе. Наша ж надія на Бога. Він, як всемогутній, незмінний запевняє постійний успіх наших старань: добрих вчинків і молитви. Віра утверджує в нас переконання, що незалежно від почуттів, Ісус і Його любов завжди з нами. Тому можемо відчувати себе щасливими кожного дня.

Аналізуючи подію біля Герасину, важливо підкреслити одне: біси знають, що Ісус є Сином Божим і, хоча не хочуть коритись, не можуть противитись Його слову. Вірити, отож, не означає тільки знати і визнавати Ким є Ісус. Таку віру, що не виявляється у ділах милосердя, апостол Яків називає бісівською: „Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять” (Як 2,19). Віра – це найперше глибоке довір’я і послух (як римський сотник), покора (як жінка ханаанянка) та виконання волі Отця Небесного. Якщо основою духовного життя виберемо віру, тобто зв'язок з Ісусом, то наша молитва, Сповідь і Причастя завжди будуть наповнені сенсом та спокоєм.

Сьогодні вшановуємо також двох апостолів Петра і Павла. Це два свідки віри і надії на Ісуса, вірності Богові, протилежно до двох біснуватих. Вони обоє пережили духовну кризу, але стали святими, виконали завдання, покладене на них Ісусом, і осягнули мету життя. Петро відрікся Ісуса, коли Його засудили на смерть, але пізніше щиро покаявся і навернувся. Згодом Христос зробив через нього багато чудес та навернень людей. Павло спочатку переслідував християн, бо вважав їх ворогами юдейської традиції і закону Мойсея. Але коли зустрів Ісуса і навернувся, то навернув багато поган до віри в Христа. А також залишив нам чимало духовних повчать – 14 послань.

Хоча Петро і Павло зазнали чимало переслідувань від юдеїв, але ці випробування не зламали їхнього духа – віри і любові до Христа. Надія на Ісуса дала їм силу все це мужньо пройти, витримати до кінця. Пригадаймо собі, як Христос чудесно визволяв їх із в’язниць на свободу. (Ді 5, 17 – 20; 9,22-25).

Як Петро під час бурі на морі чи Павло у подорожах, випробуваннях, так само і ми в різних кризах звертаймо увагу, духовний погляд на Ісуса. Він надійний орієнтир у житті, джерело добра, успіхів, а не почуття.

Пам’ятаймо, що успіх справи чи вирішення проблеми залежить не від наших старань, а від Бога. У неспокої пригадуймо собі, що Христос є зі мною – це важливий прояв віри, і тоді спокуси тривог, безнадійності відійдуть від нас. Віра і надія на Бога під час кризи, коли не відчуваємо молитви, допоможуть нам тримати духовну рівновагу: не впасти у крайності – гордості, самовпевненості або зневіри. Звертаймо свій погляд, покладаймо надію на Бога і будемо певні, що Ісус допоможе нам і душевний спокій повернеться до нас. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист