Побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 

Мт 8,28-9,1 

Подія оздоровлення двох біснуватих у Гадаринському краю протилежна до ситуації оздоровлення слуги сотника, над якою ми роздумували минулої неділі. Це як другий бік медалі. У попередній події бачимо велику віру сотника та її плід – оздоровлення слуги. В околицях Гадарину Ісус зустрічається з подвійним гріхом: опанування злим духом двох чоловіків та неприйняття Його мешканцями того краю. Цією подією Спаситель відкриває нам наступну правду у справі спасіння, що у світі, крім добра, існує також велике зло – це гріх, а його джерелом є диявол. Через гріх людина відкидає від себе Господа Бога, чим позбавляє себе найбільшого добра – Божої любові. 

Ці дві протилежні духом ситуації показують нам два важливі прояви духовного життя та їхні плоди: віра й пізнання Бога, та брак цього пізнання і неволя гріха. Євангеліє не подає нам точної інформації про капернаумського сотника: ким він був за національністю, звідки походив. Однак з опису події і його поведінки бачимо, що він був дуже доброю людиною, добрим господарем і відповідальним керівником. Велика віра сотника зродилася із його глибокого зацікавлення особою Ісуса Христа. Він мусів багато чути про Ісуса з розмов людей, Його науки та чуда. Це зродило в його душі тверде переконання, що Христос зможе оздоровити хворого слугу навіть на відстані одним словом, без зустрічі з ним. 

На противагу до сотника, мешканців Гадарину спіткала нещаслива доля. Двоє з них були сильно поневолені злим духом, який тяжко мучив їх. Інша частина людей вигнала Ісуса зі своїх околиць через загибель стада свиней. Вони не зуміли розпізнати великого добра, яким є Ісус Христос, та радіти оздоровленням двох їхніх мешканців – біснуватих чоловіків. 

На основі цього порівняння бачимо, якою тонкою є межа між Богом і злим духом, Божою ласкою і гріхом, любов’ю Бога та розчаруванням. Як через гріх можна легко втратити Божу любов і опіку. Тому такою важливою є наполеглива, витривала праця над собою, високим рівнем свого духовного життя – міцним зв’язком з Ісусом Христом, щоб злі сили не могли так легко віддалити нас від Нього через гріх, позбавити нас Божих дарів. Бог не прив’язує нас силою до себе, але нашим добрим бажанням. Коли гадаринцям не сподобався вчинок Ісуса і вони вигнали Його, Спаситель спокійно залишив їх і повернувся човном до дому в Капернаум. 

Один молодий монах прийшов до старшого, досвідченого, який був відомий своєю святістю, і почав жалітися, що злий дух невідступно переслідує його, насуває йому грішні думки і спокуси. А старець мовив: „Я ніяких спокус не маю, отже, і не можу тобі порадити”. Той відійшов зажурений і пішов за порадою до іншого, сказавши, що перший відправив його ні з чим. Інший промовив: „Знаєш, він тобі добре сказав, тільки ти не повинен був відразу виходити, а запитати, яка в цьому причина, що той не має ніяких спокус”. Тоді він повернувся ще раз до старця, а коли запитав, чому злий дух його не спокушає, старець відповів: „Відколи я монахом, то не було ще жодного дня, щоб я не потребував хліба, води та сну”. Як бачимо, старець жив убого, не мав достатків. Крім молитви, він завжди мав потребу їжі, води та відпочинку, але ніколи не жалівся на це, а постійною молитвою покладав надію на Бога, і це оберігало його від диявола.

Як можемо надійно захистити себе від руйнівного впливу злого духа та гріха? Коли будемо старатися найперше пізнавати Господа Бога і розуміти Його волю через вивчення Божої науки (читання Святого Письма), щиру молитву і часту Сповідь та Святе Причастя. Тільки світло Божої правди може допомогти нам розпізнати добро і зло, розрізнити Божу волю і спокуси сатани. Ніхто не захистить нас краще від диявола(ніякі обереги чи горда власна побожність), крім Ісуса Христа, , коли будемо мати міцний зв'язок з Ним, стараючись жити словами науки Христа, виконувати Божу волю та заповіді. А тим самим покладати всю надію на Нього, а не на себе – свої знання чи побожність. Цю правду описав псалмопівець ще у Старому Завіті словами: „Ті, що надіються на Господа, - як гора Сіон, що не хитається повіки” (Пс 124,1). Так здійснимо також слова Євангелія: „Для Бога немає нічого неможливого” (Лк 1,37), „Все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,23). 

Історія двох гадаринських біснуватих нагадує нам важливу істину, що Ісус Христос нікому нічого не нав'язує. Якщо ми запрошуємо Його стати спільником нашого життя, то Він погоджується, а якщо проганяємо Його через гріх, то Він покірно виконує наше бажання, як це зробив у Гадаринському краю. Подбаймо, щоб цього не сталося з нами через гордість чи самолюбство, нетерпеливість або маловірство! Тож проживаймо праведно, щоб колись Господь не сказав нам: „Ідіть від мене, Я вас не знаю”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США)