Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли.

Мр 9,17-31

У великопосних молитвах часто згадується про важливі риси Великого Посту – покаяння і навернення. Здійснюючи в часі посту приготування до Пасхи Христової, людина аналізує, переглядає стан своєї душі й духовного життя. Вона шукає не тільки гріхи, а й дивиться на те, наскільки живе Божою правдою, керується у житті наукою Ісуса Христа – на свій зв'язок з Богом. Тобто дивиться на стан своєї душі, рівень релігійної свідомості - якою мірою правди віри наповнили її.

Роздумуючи нині над оздоровленням біснуватого сина, придивимося детальніше до того, якою є свідомість сучасної людини та яка правда керує нею – Божа чи світу.

Свідомість людини – це її перший провідник, який визначає мету, становить орієнтир у житті. Свідома особа та, яка знає, ким вона є, розуміє суть людського життя, вміє встановити правильний порядок цінностей для себе, вибрати правдиву мету й надати сенс життю. Для цього вона здобуває знання, пізнає світ та закони, які керують ним, яка правда стоїть в основі здорових людських стосунків.

Сучасний світ своєю зматеріалізованою ментальністю старається так впливати на свідомість людини, щоб не вона керувала життям, визначала, що є добре, а що зле, а життя керує нею, диктує їй свій порядок – принципи та цінності. Через матеріалістичне розуміння щастя світ старається прив’язати увагу, свідомість людини до матеріальних речей. Людським сумлінням керує правда світу, земна користь, вигода тіла, а не любов до іншої людини, до Бога та добро душі. У серці такої людини постійно лунає голос: „Я хочу бути щасливим, тому потребую для цього багато грошей, багатства, похвали, вигоди й краси для свого тіла. Від цього буду мати багато приємних емоцій, позитивних почуттів – багато щастя”. Теперішнє розуміння щастя зводиться до отримання приємності, почуттів, емоцій. Люди отримують задоволення не від добрих вчинків, добра, яке чинять ближнім – правди, любові, а від задоволення пристрастей свого тіла. Таке щастя є егоїстичне й не несе добра іншим людям.

Питання свідомості означає, якими правилами керуюся у житті та який порядок цінностей є в ньому. Нині людська гідність визначається речами, добром тіла: гроші, становище, золото прикрас, магічні символи чи зображення тварин на одязі. Через стиль сучасної моди – речі або тварини стають покровителями для людей, а не ангели чи святі. Звертаючись по допомогу до таких речей, ми проявляємо велику довіру до них. Який досконалий послух виявляємо світові, коли намагаємося не пропустити жодних пропозицій реклами чи новинок моди. Чи такий самий рівень довіри й послуху маємо до Ісуса, коли хочемо максимальної Його опіки й допомоги?

Люди слабкої віри часто шукають допомоги в світі, у матеріальних речах, бо хочуть швидкого вирішення проблеми. У їхній свідомості панує переконання, що в людини є тільки тіло, тому воно потребує матеріальних речей. Для віруючої людини джерелом добра, допомоги є Ісус Христос. Натомість невіруючі люди довіряють різним земним речам: яйцю, воску, сірникам, червоній нитці, ворожці, оберегу, підкові, прикрасам, грошам, своєму тілу, але не Ісусові Христові.

У свідомості такої людини чути слова: „Не знати, чи Бог справді існує і де його шукати. Багато звертаються до Нього, але не отримують відповіді. Він не правдивий, слабкий, бо не може допомогти нам. Я краще піду туди, куди звертаються всі люди. Яйце, віск, сірники заберуть з мене негативну енергію, червона нитка захистить від злих бажань інших людей, бабка на картах знайде причину моїх проблем, виявить моїх ворогів, відкриє мені долю, екстрасенс звільнить від злих сил”.

Рівень людської і релігійної свідомості можна визначити також по тому, як вона проявляє свою побожність. Навіть у віруючих, практикуючих християн не завжди є здорова релігійна свідомість, правильне розуміння побожності. Для багатьох важливим проявом побожності є найперше приватна молитва, цілування ікон, ставлення свічок в церкві, а не участь у Службі Божій. Дехто половину Літургії пильнує свічку, щоби не загасла, або молиться під час неї вервицю, вважаючи, що від цього Літургія буде мати подвійну силу. Та, насправді, людина не переживає її як зустріч, розмову з Ісусом Христом. Така поведінка не є надією на Ісуса, а надією на власну молитву, ікони, свічки, надією на себе. Віддаючи перевагу приватній побожності, ніж молитві Церкви, людина неначе говорить до Бога: „Я подарував тобі, Боже, мою молитву, вшанував ікону, поставив на твою честь свічку. Я виконав свій обов’язок, сповнив твій наказ святкування неділі. За це маєш нагородити мене потрібним мені добром”.

Коли пов’язуємо життя з речами, своїми вчинками, то на них покладаємо надію. Проблема людських стосунків виникає з того, що людина бачить щастя в речах, а не в іншій людині. Через матеріальне розуміння щастя люди дбають більше про матеріальні речі, вигоду тіла, а не наповняють себе духовними цінностями, людською і моральною поведінкою, тому не мають на основі чого будувати добрі стосунки з людьми як спосіб здобування щастя. Для сучасної людини інша особа не є цінністю, а середником для власного задоволення (здобування багатства, грошей, слави, приємності).

Все, з чим пов’язуємо своє життя, вирішення проблем, пошук добра, є проявом нашої надії. Християнин виявляє свою надію на Ісуса у молитві, Службі Божій, Святих Тайнах, словах Євангелія. Як часто і правильно робимо це, такою є наша надія на Ісуса Христа. Надія християнина є тільки на Бога. Не може бути в нас дві надії: на Ісуса та на світ; двох панів - Христа і світ. Хтось може мати для себе і два, три „боги”, але допомогу отримує тільки від того, на кого справді покладає надію. Тільки повна надія і довіра Христові дають нам повноту Його опіки й допомоги. Інакше Божа допомога й опіка для нас буде частковою. Вчинки віри, надії, любові до Бога – це духовний контакт з Ним. Якщо в приладі є 5 контактів, а одного забракне, він не буде працювати. Коли в нашій побожності буде 99 відсотків надії на Бога, а забракне якогось одного доброго вчинку чи виконання обов’язку – 1 відсотка надії, у нас не буде повного контакту з Господом. Тому Він не зможе дарувати нам повноту своєї любові. Отож, якою правдою наповнена наша свідомість, такою мірою Ісус керує нами. Скільки в нас правдивої надії на Бога й довіри, наскільки сильні вони, стільки опіки й допомоги отримуємо від Ісуса Христа. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США)