І я підвладний чоловік. 

Мт 8, 5-13 

Час від Зіслання Святого Духа до наступної Пасхи – це духовна подорож, у якій пізнаємо таємниці спасіння, Царства небесного. Перші три неділі дають нам загальні поради: віра всіх святих, як плід Святого Духа, надія на Ісуса і пошук щастя з Ним на прикладі покликання перших апостолів, довіра Христові на основі блаженств, Його науки – нової програми щастя для людини.

У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Ісус розпочинає детально обговорювати важливі елементи у ділі спасіння. Цю духовну працю Христос починає із роздумів над вірою - першою основою, фундаментом нашого спасіння. Як приклад Господь подає нам велику віру сотника. Велич його віри - це впевненість у всемогутності Ісуса та в покорі й довірі, розумінні, що все підпорядковане Йому. Віра сотника – це розуміння того, що Ісус як Бог через оздоровлення хворих не тільки звільняє їх від певних „негативів” (недуг), а змінює порядки у цьому житті – стосунки між людьми.

Сотник, звернувшись до Ісуса про оздоровлення слуги, не тільки визнав віру в Його всемогутність, а вповні довірився Йому, віддав своє життя під Божу опіку. Турбуючись про здоров’я хворого слуги, сотник проявив відповідальність за його життя, за той дар, який дав йому Бог. 

Все у світі відбувається за певним порядком. Позитивні причини приносять добро, а негативні причинити породжують зло: хвороби, конфлікти, нещастя. Віра сотника велика тим, що вона наповнена розумінням того, що кожна людина і все наше життя підпорядковане Богові, проходить під Його владою, опікою. Як приклад такого глибокого розуміння віри сотник подає стосунки господаря зі слугами. Слуги завжди перебувають під владою свого пана, господаря. Коли між ними є злагода, порозуміння, тоді в домі є порядок, добро. А де існують непорозуміння, там панує зло, нещастя. Бог опікується нами, коли ми довіряємо Йому себе і своє життя. 

Один хлопчик разом зі своїм батьком подорожував поїздом. Хлопчикові було весело і він з цікавістю дивився у вікно. Коли хтось із пасажирів запитав його, куди він їде, хлопчина відповів: „Не знаю”. Зацікавлені такою відповіддю інші пасажири почали й собі питати, куди він їде, але він усім відповідав те саме: „Не знаю”. „А що ти знаєш?”, - запитали його згодом. Я знаю, що їду з татом, відповів син. І це правильно. Син не мусів точно знати куди і для чого він їде, про це добре знав тато. Тому він відчував себе спокійним і захищеним. 

Довіра цієї дитини повинна бути прикладом для всіх нас. Ми маємо турбуватися тільки про те, щоб завжди жити з небесним Отцем, а Він знає якими дорогами провадити нас до щастя. 

Вірувати – не тільки визнати існування і надзвичайні можливості, всемогутність Бога. А коли виникає потреба, то можна отримати від Нього якість особливі дари, яких немає у світі, а жити на свій лад, за своїм порядком. Справжня віра проявляється у визнанні правди, що наше життя і все, що є в ньому, залежить від Бога, підпорядковане Йому. Тому віра запевняє, приносить нам добро у житті, коли ми будуємо його відповідно до Божих заповідей, як радить нам Господь. Вірувати – означає наповнити своє життя постійною присутністю Ісуса Христа. А це стається тоді, коли дотримуємося науки, Ісуса, підтримуємо з Ним постійний духовний зв'язок через молитву, Святі Тайни, добрі вчинки, згоду з Божою волею. Таке правильне розуміння віри Христос виразив словами: „Не кожен, хто до мене каже: Господи! Господи!, увійде в Царство небесне, але той, хто чинить волю Отця мого, що на небі” (Мт 7,21). 

Якщо люди вірують в існування Господа Бога, а на щодень керуються забобонами, фальшивими єретичними науками (гороскопи, сонники, об’явлення), ворожбою, голосом моди, то цим підпорядковують, довіряють своє життя світові, а не Богові. Слабкість віри теперішніх людей у тому, що вони бажають отримувати дари від Бога, але не хочуть жити так, як навчає Ісус, а за своєю волею, бажаннями, які часто наповнені самолюбством. 

Наша віра в Бога приносить великі плоди, багато добра, як це сталося з сотником, коли звертаємося до Нього не лише в потребах, а коли наповняємо своє життя постійною присутністю Ісуса Христа через молитву, Святі Тайни і виконання Божих заповідей, довіряємо себе Йому. Чим більше керуємося у житті вірою, а не забобонами, проявляємо покори, згоди з Божою волею – тобто визнання влади Ісуса над собою, тим більше дозволяємо Йому бути присутнім та діяти у нашому житті, наповняти його любов’ю та всяким добром. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист