Як наближався Ісус до Єрихону, один сліпий сидів край дороги і просив милостині.

Лк 18,35-43

Триває різдвяний час, коли з радістю згадуємо народження Ісуса Христа. Але день за днем віддаляємося від цієї події і зустрічаємо Ісуса, який поступово стає дорослим.

У Євангелії цієї неділі бачимо Христа, Який провадить місійну діяльність: навчає та оздоровляє хворих. Тим самим приносить людям радість. Звернімо увагу на обставини нинішньої радості – оздоровлення сліпого.

Подія відбувається біля Єрихону. Єрихон не відігравав особливого значення у Старому Завіті. У певний момент історії, коли вибраний народ йшов до обіцяної землі, Єрихон став перешкодою для них і був знищений. Після цього ізраїльтяни завоювали Єрусалим і він став столицею царства царя Давида.

Коли заглянемо у Новий Завіт, то на сторінках Євангелія побачимо іншу картину: Єрихон вже не є місцем покарань, а Божого благословення. З ним пов’язане навернення митаря Закхея, історія милосердного самарянина та оздоровлення сліпого юнака. У цих подіях Бог через Ісуса проявляє любов до людей і дарує їм радість.

Духовним Єрихоном у житті бувають різного роду випробування: труднощі чи хвороби. Вони стають нам перешкодою для душевного спокою та радості. Однак Бог може звільнити нас від цього, якщо покладаємо надію на Нього та довіряємо Йому, шукаємо помочі в Ісуса, подібно як сліпий чоловік.

Другий момент в історії сліпого, що він сидить за містом край дороги. Там нема можливостей швидкої чи надійної допомоги. Хвора людина живе лише сподіванням, що хтось із прохожих зверне на неї увагу і дасть їй якусь милостиню. Така допомога служить лише для виживання людини, але не вирішує її головної проблеми. Тільки коли Бог приходить нам на поміч, Він вирішує всі наші справи. Так було в ситуації сліпого з Єрихону. Лише коли зустрівся з Ісусом, Він дарував йому тілесний зір.

Іноді ми, віруючи в Бога, шукаємо допомоги, спокою, радості на околицях життя: намагаємося вирішити проблему власними силами, звертаємося до народних цілителів чи вірувань (забобонів) або шкідливих звичок, а забуваємо про надійні джерела помочі – Бога і Церкву: молитва і Святі Тайни.

У місті проживали два приятелі, які не визнавали ніякої віри, але жінка і донька одного з них були ревними християнами, які постійно молилися за його навернення. Здавалося, що все даремно. Він ні з ким не спілкувався, тільки інколи приятель приходив, щоб пограти в карти. Одного разу, коли він прийшов, застав свого друга лежачого в ліжку у великій гарячці. Хвороба прогресувала, лікар сказав, що все погано. Тепер жінка і донька вирішили докласти всіх зусиль, щоб він посповідався, але як це зробити? І ось вони просять цього приятеля, щоб він якось вплинув на хворого, може, послухає його і посповідається. Та як він має це зробити, коли не знає жодного священника. „Це буде дуже просто, - відповіла донька, - ми знаємо священника, але скажіть хворому, що і ви його знаєте". Таке прохання не дуже подобалося приятелеві, але оскільки мав добре серце, то послухав. Тоді, зайшовши до кімнати, де лежав хворий, спочатку почав здалеку, а пізніше прямо сказав: „Слухай, друже, знаєш, що я зробив би на твоєму місці?" „Ні, не знаю". „Ти сам бачиш, що важко хворий, а тому, напевно, не хочеш померти, як безбожник, я на твоєму місці покликав би священника і посповідався". „Ти би посповідався? Може, жартуєш?" „Цілком ні, це правда". „А перед ким я маю сповідатися? Я ні одного священника не знаю". „То я знаю!" Хворий хвилину мовчав, потім уважно поглянув товаришу в очі і промовив: „Нехай так буде. Якщо це є твій сповідник, то поклич його і до мене". Після цього приятель пішов до священника і попросив, якщо хворий щось запитає, сказати, що той є його сповідником. Інакше все пропаде. „Але ж подумайте, як я можу це сказати? Тому дам вам добру пораду: ходіть зі мною до Церкви, посповідайтесь, тоді я справді зможу сказати вашому приятелеві, що знаю вас і є вашим сповідником". І цей чоловік відважно пішов до Церкви, посповідався і побіг до свого приятеля, зі сльозами на очах увійшов до кімнати хворого і сказав: „Друже, як би ти знав, що то за добра людина, я ще ніколи такої не бачив". Незабаром зайшов священник, посповідав хворого, який наступного дня, навернений через свого друга, відійшов до Господа. Ось що може зробити добра порада, якщо її подати у потрібний час.

Оздоровлення сліпого переконує нас, що коли хтось перебуває в опущенні, позбавлений матеріальної і людської підтримки, Бог пам’ятає про нього і завжди приходить на допомогу. Потрібно лише вірити в це, очима віри побачити Христа у житті, а надія і довіра до Нього у тривалій молитві принесуть успіх. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист