„Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого…”

Мр 8,34-9,1

Починаючи з середини Великого посту – хрестопоклонної неділі, у Євангелії цієї та наступних неділь ми побачимо зростання радикальності вимог Ісуса Христа до своїх апостолів, щодо умов спасіння, а також до нас – Його учнів. Це вказує на важливість події, до якої зближаємося й готуємося під час посту - Пасхи. Ці вимоги випливають із її важливості для нас.

У третю неділю Великого посту Христос звернеться до апостолів і людей, які йшли за Ним, словами: „Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною” (Мр 8,34). А вже незабаром Спаситель скаже апостолам, що через їхню слабку віру, вони не змогли вигнати з хлопця злого духа. А трохи пізніше спитає їх, чи готові вони прийняти Його хрищення та пити Його чашу: розділити долю Учителя, все переживати разом з Ним - радість і терпіння. У цьому зверненні Спасителя до апостолів міститься також питання до нас: чи Христос - справді єдина основа нашого життя? Її невід’ємним елементом є наша любов до Господа Бога.

Джерелом сили, стимулом до здійснення цього завдання є любов Ісуса до людей, на яку вказує нам святий хрест, що його сьогодні вшановуємо. Хрест Ісуса ще раз нагадує нам і допомагає виконати мету посту – приготувати нас то Пасхи – найбільшого торжества любові Бога до людини. Бо воскресіння Христа – це перемога Його любові над гріхом і смертю. Любов – найбільше джерело сили для нас. Його знаком є хрест, який показує нам силу Божої любові на прикладі Ісуса Христа, котрий з любові віддав своє життя для нашого спасіння. Про правдивість цього свідчить апостол Павло на основі досвіду власного життя: „Все можу втому, хто мене укріпляє” (Флп 4,13), тобто я можу свідчити про Христа іншим людям, коли наповнений Божою любов. Для Павла духовна сила є у вірі, слові Божому, молитві: „Я не соромлюся Євангелії: вона бо - сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Рм 1,16). Коли апостол просив допомоги в Ісуса у важких випробуваннях, спокусах, Той відповів йому: „Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі” (2 Кр 12,9). Ми отримуємо Божу силу й допомогу, коли щиро любимо Господа Бога, надіємося й довіряємо в усьому Ісусові.

У Франції існує дуже гарна легенда. Якось біля бретонських берегів настала страшна буря. Високі хвилі із великою силою відбивалися від скелястих берегів. У цій страшній порі плив маленький човник по хвилях моря. У цьому човнику перебували два молоді хлопці і сильно тримали весла в руках. За всяку ціну бажали дістатися до берега, але проти сили морських хвиль їхні руки були дуже заслабі. Вони на весь голос благали якогось порятунку. А коли поміч не приходила, вони поклали весла, обняли один одного зі сльозами на очах і зі щирою молитвою на устах очікували смерті.

У цей час на березі моря, під кам'яним хрестом стояла навколішках їхня мати. Її серце розривалося із великого жалю, коли споглядала на погибель дітей. Теплі сльози падали на холодні бретонські скелі. Вона ще хоч раз бажала бачити своїх дітей. Приступила ближче до берега, наклонилася над великою пропастю і в цю хвилю одна маленька крапля сльози з материнських очей впала у сердите море. І сталося чудо. Коли материнська сльоза торкнулася моря, хвилі втихомирилися, хмари щезли, а в променях ясного сонця мати обняла врятованих дітей.

Такою рятівною краплею для нас, християн, є Божа любов.

Вшанування хреста нагадує нам головне завдання Великого посту – здобувати Божу любов, єднатися через неї з Ісусом, щоб могти разом з Ним духовно воскреснути: звільнитися з гріхів, від втрати почуття гідності, сенсу життя, знайти мету життя – вічність як зв’язок любові з Богом.

Любов потребує довіритися Христові – зректися надії на себе, надії на світ і земні речі. Коли нами керує горда самолюбна побожність, ворожба, шкідливі звички, краса тіла – це вже не є надія на Ісуса, а надія на себе. Такою поведінкою люди виявляють вірність світові, досконало слухають його, а не хочуть слухати Ісуса, не прислухаються до слів Його науки. Для таких осіб Христос стає „постачальником” різного добра, але не єдине добро – основа життя.

Христос справді є джерелом всякого добра у світі, особливо найбільшого добра, яким є любов. Але чи Він є єдиним джерелом любові для нас особисто. Це можна побачити по тому, наскільки живемо Божою правдою, словами науки Ісуса, згідно з Його волею. Реалії життя показують, що нажаль для багатьох людей джерелом любові є світ: становище, людська слава, похвала, достаток. Багато осіб сьогодні готові на все заради того, щоб їх хвалили, обожнювали, з ними рахувалися. Хоча вони й вірують у Бога, але світ стає першим джерелом щастя для них.

Христос вибрав і прийняв для спасіння хресну смерть, щоб показати свою близькість, солідарність з кожною людиною. Цим він максимально наблизився до кожного з нас, засвідчив свою любов, єдність з нами, щоб ми тісно з’єдналися з Ним, довірилися Йому, а завдяки цьому мали участь у Його Небесному Царстві. Такої вірної, відданої любові Господь очікує від нас. Ісус хоче не тільки щось нам дати для щастя, а бачить наше щастя у перебуванні разом з Ним через правду та любов.

Якщо хочемо Божого щастя для себе через Його любов, мир у житті, маємо поставити Ісуса в центрі свого життя. Нами мають керувати слова Його науки, а не людські погляди, вірування, згода з Божою волею, а не власні погляди, бажання. Цим маємо виконати пропозицію Христа: „Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого”. Надія та довіра Христові ніколи не розчарують нас, про що запевняє нас святий Павло: „Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рм 5,5). Там, де панує Божа любов, там завжди є надія на перемогу та успіх. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ з Нюарку (США)