Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?

Лк 12,16-21

Притча про багача описує людину, яка шукає опори в житті. Як приклад, Ісус подає чоловіка, котрий отримав велике багатство – щедрий урожай землі. В очах світу він уважав себе дуже щасливим, бо мав забезпечене майбутнє на багато років. Однак Бог визнав багача нещасливим, назвавши його „безумним”.

Нещастя багатого чоловіка полягає передусім у браку здорового розуму і мудрості, вміння правильно використати отриманий урожай. Його мислення наповнене духом самолюбства. Багач зосередив всю увагу на собі, приписав собі плоди землі. На це вказують три моменти притчі: слова „урожай мій” – чоловік вважає його результатом виключно своєї праці; вислів „душе моя” – багач сприймає душу як свою власність, неначе б сам себе створив; „спочивай, їж, пий і веселися” – свідчать про почуття самодостатності. Метою життя багача є власне задоволення, живе сам для себе.

Для учнів Христа, на противагу цьому багачеві, підтримкою є не земне багатство, а любов до Бога і братів. Багатство не дає життя людині – воно є лише додатком до нього. Інакше ніхто б не помирав. Бог є тим, хто дає життя і додає певні матеріальні блага для задоволення потреб людини.

У давнину багатство розуміли дещо по-іншому, ніж тепер. Сьогодні багата людина – це та, яка має багато грошей, що вкладені у прибуткові підприємства, матеріальних речей: житло, меблі, машини. Гроші чи підприємства вказують лише на людську діяльність і її результати. Колись багачем вважали того, хто мав багато землі, що приносила плоди, або багато худоби. Тому тут більше видно залежність багача від Божого благословення. Нічого не відбувалося без Бога.

У Старому Завіті багатство – земля і худоба, було своєрідним знаком Божого благословення. Ці дари свідчили, що Бог опікується людиною, дає їй поживу для тіла. Хто посідав багато поля чи худоби, мав переконання, що отримав велике Боже благословення. Він розумів, що все отримав як дарунок від Господа. Відсутність багатства сприймалася як брак Божого благословення, любові Бога до людини. Чим більше хтось мав достатку, тим більше пов’язував своє життя з Богом. Він розумів, що урожай землі чи кількість худоби залежить не від людини, а від погоди, а тим самим від Божої волі. Хто приймає все як дар від Господа і дякує за це, того Бог благословить погодою і достатком. Хто ж привласнює собі земні дари і тим самим відриває їх від джерела, з якого отримав – Бога, уже не може бути благословенним.

У нинішній притчі Христос звертає увагу на поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Чоловік намагається самостійно спастися, забезпечити свої потреби й таким чином зробити так, щоб життя залежало від того, що має. Але він не розуміє того, що людина створена на образ Божий і має досягти подібності до Творця, стати сином чи дочкою Бога. Не усвідомлюючи цього, замінює Отця тим, що Він дає людині для потреб її земного життя.

Ісус у притчі також зазначає, що хоч багач забув про Бога, Господь, бачачи небезпеку для його душі, не є байдужим і промовляє до нього: „Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?” Бог намагається пробути розум і сумління чоловіка, оживити в його серці справжню мету життя. Однак Ісус не подає кінцевого становища багача. Питання залишається відкритим. Бо дар розуму і вільної волі дає нам можливість пізнати і вибрати справжнє добро - Бога і його любов.

Доля ж людини залежить від просвітлення її розуму – правильного використання всього сотвореного. Воно може виступати як засіб для вияву любові до Бога та ближнього або як мета, яка зайняла місце Бога. Самолюбне володіння земними благами є проти Бога і людини.

Притча про нерозумного багача нагадує нам одну із перших біблійних правд, що Бог створив людину на свій образ і подобу та дарував її душі два цінних дари: розум і вільну волю. Цією притчею Христос запрошує дбати про розвиток дару розуму. Бо розум, просвітлений Божою правдою, пізнає і приймає Бога та його любов – джерело благословення. Натомість розум, затемнений самолюбством, віддаляє людину від Господа – джерела справжнього щастя.

Про важливість і цінність дару розуму свідчать слова псалмів: „Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго” (Пс 90,12), „Свідоцтва твої - вічна справедливість; дай мені розуму, і я буду жити” (Пс 119,144). Хай вони допоможуть нам знайти у житті Ісуса Христа - найбільше добро і щастя для нас. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист