Ісус вмить збагнув духом…і каже до них: „Чого таке мислите в серцях ваших?”

Мр 2,1-12

Коли вирушаємо в якусь подорож разом з провідником, то важливо слухати його, прислухатись до його порад. Тоді подорож стає безпечна, успішна, цікава. Одне із завдань Євангелій Великого посту – допомогти нам обрати Христа провідником свого життя. Свій духовний провід у нашому житті Спаситель здійснює у різний спосіб. Ісус постійно промовляє до нас через наше сумління, слова Євангелія на Літургії, молитву, через наших ближніх. Про це свідчать слова Христа: „Хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, має життя вічне” (Йо 5,24).

Прикладом того, що Бог постійно з нами й промовляє до нас, запрошує до взаємної любові – є оздоровлення розслабленого. Маючи віру в божественну силу Ісуса Христа, хворий отримав від Нього подвійне оздоровлення: духовне через відпущення гріхів, звільнення від їхніх оков і тілесне. Довідавшись про діяльність Ісуса, розслаблений почув у цьому Божий голос, запрошення до оздоровлення, нового повноцінного життя в Божій любові. З допомогою товаришів хворий зустрівся з Христом і отримав звільнення від недуги – плід своєї віри.

Слова й чудо Спасителя змінили також всіх присутніх у домі. Книжники й фарисеї, почувши слова Христа „Сину, відпускаються тобі твої гріхи”, думками осудили Його за це. Вони вважали, що Ісус приписує собі божество й цим зневажає Бога. Та коли Господь потвердив своє слово чудесним оздоровленням розслабленого, через цей знак Боже Слово діткнулося їхньої душі, промовило до їхнього сумління й вони прийняли правду, що Христос справді є Божим Сином. Чудесне оздоровлення розслабленого завершилося спільною прославою Бога всіх присутніх у домі: „Дивувалися всі, хвалили Бога й казали: - Ніколи ми такого не бачили” (Мр 2,12).

До священика подзвонила санітарка лікарні, у якій лежав смертельно хворий: „Отче, тут, в одній із палат, лежить вмираючий. Поспішайте сюди, але не говоріть, що це я вам сказала, бо він мене і так вже вилаяв”. Священик прийшов до лікарні, увійшов у палату, побачив молодого чоловіка, який з обуренням промовив: „Це та лайдачка санітарка вас прислала!” І почав поганими словами обзивати священика, але священик не перешкоджав йому, а спокійно споглядав на нього. Пізніше підійшов до ліжка хворого, став навколішки, обняв його голову рукою і промовив: „Мій приятелю, але ж ти вмираєш, може би ми трохи поговорили у цій справі”. Тоді почали розмову, і коли священик розмовляв з ним, хворий відчув у серці якусь переміну. Після цього він щиро висповідався і прийняв Святі Тайни.

Наступного дня якась молода дівчина збентежено підійшла до священика у коридорі лікарні і запитала: „Це ви священик?” „Так”, - відповів той. „А чи мій брат прийняв Святі Тайни перед смертю?” „Так”, - відповів знову священик. „Слава Богу, - промовила вона. - Я протягом семи років благала Пречисту Діву Марію про його навернення. Сьогодні я щаслива!”

Словами Євангелія й різними життєвими подіями Христос постійно запрошує нас довіритися Йому, йти за Ним, як надійним провідником до щастя, кажучи: „Я –дорога правда і життя” (Йо 14,6), а люди воліють йти за голосом світу: сект, моди – голосом сатани.

Що ж насправді керує нашим життям, коли подивимося на його реальний стан. Якщо людина шукає допомоги, заспокоєння в іграх, курінні, алкоголі, наркотиках, моді, прикрасах, косметиці, забобонах, ворожбі, в екстрасенсів, нетрадиційній медицині, сектах, фальшивих об’явленнях, то цим слухає голос світу, а не голос Ісуса. А Христос постійно промовляє до нас: „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені і я заспокою вас” (Мт 11,28).

Як швидко й радо ми прислухаємося до людських порад і пропозицій світу, реагуємо на вістку про нові об’явлення, новинки моди, а з яким упередженням, холодністю сприймаємо слова Христа, Його голос через науку Церкви. Який досконалий послух виявляємо світові, як довіряємо йому. Чи так само довіряємо Христові? Щоб переконатися в цьому, достатньо навести один приклад. Христос через Церкву просить нас, щоб не купляти пластикові вінки та квіти, бо це шкодить нашому здоров’ю та є неповагою до померлих. Чи багато людей виконують це рішення? Лише одиниці. Багато осіб вперто тримаються своїх забаганок, ніж Божої волі. Ось приклад їх віри, любові та „поваги” до Ісуса Христа.

Сучасна людина через багатство, вигоду, приємність не чує Бога, ближніх, а слухає себе – пристрасті свого тіла. Прикладом є горда, самолюбна побожність людей у церкві, віра у різні єресі, аборти, евтаназія – „солодка смерть”, сурогатне материнство, коли життя стає товаром, засобом заробітку. Кожен із нас дорожить власним життям, а чи цінуємо життя ближніх: ненароджених, хворих, чи чуємо голос Бога, який постійно промовляє до нас: „Не вбивай”.

Господь покликав нас до життя в тілі, щоб воно служило освяченню і спасінню нашої душі та поширенню Божої слави – любові у світі, за словами апостола Павла: „Хіба ж не знаєте, що ваше тіло - храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (1 Кр 6,19-20). Люди ж чинить зі свого тіла храм самолюбства – розпусти, поклоніння сатані.

В таких ситуаціях Бог стає для нас, подібно до теперішнього становища України, сировинним додатком – джерелом вигоди, маленькою частиною життя, але не його основою. Згаданою поведінкою люди неначе кажуть Богові: „Хто Він такий, щоб вказувати нам, як жити. Я сам знаю, що мені робити”.

Один священик під час Святого Великого Посту звернув увагу своєму парафіянинові, щоб він приступив до Великодньої Сповіді. Це дуже образило того парафіянина, і він у відповідь сказав: „Нехай парох не журиться моєю душею, залишіть цю турботу мені”. Але священик намагався йому пояснити, що він має обов'язок дбати про душі вірних, бо колись за них буде відповідати перед Богом. Цей знервовано відповів: „Я вас звільняю від цієї відповідальності. Турбота про мою душу є виключно моєю особистою справою”.

Тоді священик залишив цю тему, тільки зауважив: „Я бажав тобі тільки добра”. А що сталося далі? Через декілька днів той парафіянин важко захворів і просив послати за священиком, але священика саме тоді покликали до іншого хворого, а доки він повернувся, то цей чоловік вже помер, так і не поєднавшись з Господом Богом у Святій Тайні Сповіді і Причастя.

Здійснюючи нашу подорож до Царства Небесного, ми не тільки дивимося на дорогу, а й прислухаємося також голосу нашого розуму: так правильно, а так не правильно, це буде добре, а це зле; до нашого сумління та слів Євангелія. Ми слухаємо голос Ісуса, коли слова Його науки впливають на нашу душу й тіло, коли наші вчинки, рішення звіряємо з Божими заповідями.

Через тиждень почуємо в Євангелії важливий заклик Христа: „Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною” (Мр 8,34). Тому вже сьогодні запитаймо себе: „Які старання й чи достатньо прикладу для того, щоб почути та прийняти ці слова Ісуса, як особисте запрошення шукати в житті щастя і спасіння разом з Ним”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ з Нюарку (США)