Чоловік…прикликав своїх слуг і передав їм своє майно.… Кожному за його здібністю.

Мт 25,14-30

У притчах Ісуса Христа більшість елементів мають символічне значення. Слово талант означає не тільки гроші чи якесь майно, тобто матеріальні добра, а також дар любові. Господар, передавши своє майно слугам, вчинив їх відповідальними за нього, його використання. Він дозволив їм вільно користуватися своїм достатком, а тим самим обдарував їх своєю особливою любов’ю.

Ісус зазначає це у притчі, що господар дав таланти кожному „за здібністю”. Таким чином всіх обдарував можливістю бути щасливими. Так само Бог дає нам різні дари, але незалежно від їхньої кількості, Він дарує нам у них повноту своєї любові.

Міра любові Ісуса до нас не залежить від кількості дарів – здібностей, вона щира і щедра до всіх, навіть коли хтось отримав від Господа один талант.

Ми бачимо це на прикладі перших двох слуг, котрі здобули стільки ж нових талантів, помножили їх. Вони не просто збільшили їхню кількість, але використовуючи отримані таланти, зросли у любові до свого пана. Третій слуга не використовував подарований талант, бо вважав, що отримав його для зберігання, тому для надійності закопав у землю. Він поступив так, бо бачив доручене йому завдання як обов’язок сторожа, а не пізнав у ньому чогось більшого – любові свого пана. Пан доручив своє майно слугам на якийсь час, бо любив і довіряв їм.

Християнство починається від відкриття того, що Бог зробив для мене, як любить мене, а не з того, що я маю робити для Нього. Правдиве християнство і духовне життя бере початок із зустрічі з Ісусом, пізнання любові, а не етичних норм. Заповіді – це вже наша відповідь на Його любов до нас.

Недавно у газеті „Моя сповідь” молода жінка Оксана, 28 років, поділилася з читачами історією свого життя. Походила з простої селянської сім’ї. Дитинство у неї було нелегке. Мати була добра, ніжна, а тато мав твердий, жорстокий характер. Мета його життя була проста – забезпечувати себе працею на землі.

Оксана була здібною дитиною, добре вчилася у школі. Дальше батько не хотів пускати її, та силою випросила у батьків навчатися у найближчому бухгалтерському технікумі. Після закінчення навчання одружилася з однокласником Миколою і так вирвалася з рідної хати на свободу. Через рік після одруження в Оксани несподівано погіршилося здоров’я. Результати аналізів показали, що у неї рак мозку. Коли свекруха почула цю вістку, почала відвертатися від неї, а згодом і чоловік Микола став холодно ставитися до дружини.

Опинившись на роздоріжжі життя, Оксана стала шукати допомоги у Господа Бога. Зверталася до Нього своїми словами: „Боже, як же я хочу жити! Господи, упродовж свого короткого життя я не думала про тебе, не думала про віру, Церкву… Не те, щоби не вірила – не мала часу на думки про віру, зрідка ходила до церкви, і навіть шлюб з Миколою не брала, відкладала. Та, Боже, я хочу жити інакше! Не марнувати жодної хвилини. Хочу справжньої любові, дітей, друзів, світ хочу побачити, буду хлопцям на Сході допомагати”.

Тоді Оксана поїхала на обстеження до обласного онкодиспансеру. Після обстеження виявилося, що вона цілком здорова. Це були просто вікові зміни. Згодом з’ясувалося: у районній лабораторії двічі переплутали мої аналізи з даними якоїсь жінки, у якої справді був рак.

Після цього розійшлася з чоловіком Миколою і поїхала до Києва. Там знайшла житло і добру роботу. Своє свідчення Оксана завершує словами: „Окрім роботи, волонтерства та прогулянок з товаришем, відкриваю для себе віру і Бога. На тисячу відсотків переконана, що це лише Господь міг так змінити моє життя – кинути на порозі смерті та миттю підняти до життя”.

Розчарування, заздрість у житті людей, свідчать про непізнання любові Бога до всіх нас, зокрема до себе. Апостол Павло описав це так: „Мудрість Божу ніхто з князів цього віку не спізнав, бо якби пізнали, не розп’яли б Господа слави” (1Кр 2,7-8). Стається так тому, що люди оцінюють любов Бога кількістю дарів, а не їх значенням. Тому у них виникають нарікання, почуття меншовартості, бо уважають, що хто має багато талантів, того Бог любить більше, а в кого мало дарів, того Господь любить менше. Але Ісус помер на хресті з любові задля спасіння всього людства, навіть тих, котрі не пізнали й не люблять Його і з однаковою любов’ю до кожного з нас.

У житті часто буває так, що люди убогі є щасливі, а нещасливими багаті. Нещастя багатих полягає у тому, що вони полюбили земні блага і замкнулися у собі, а забули про духовні блага, відділилися від людей високим муром самолюбства. Однак не мають спокою душі. Людська душа знаходить спокій і щастя у правдивій любові, яку можна отримати лише від іншої особи, найперше Бога, а не від речей. Наприклад Ірод був царем, багатим чоловіком, але не мав спокою, боявся Ісуса чи Івана Христителя і вбив його, бо правда тривожила.

Через земне щастя: багатство і славу світу - егоїзм, люди закопують своє життя у землю, бо метою для них є цей видимий світ, пристрасті тіла, а не небо. Такі особи не дбають про вічне щастя – радість у небі, бо не пізнали Ісуса Христа, а в Ньому великої любові Бога до нас. Бо це становить основу правдивого щастя, як сказав сам Спаситель: „Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне” (Йо 3,16), „ніхто не має більшої любові над ту, коли хто віддає своє життя за своїх друзів” (Йо 15,13), „Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мр 10,45).

Життя і смерть Ісуса Христа – це найкращий приклад і найбільший прояв любові Бога до нас. Цей надзвичайний талант від Господа кожен із нас отримав у Тайні Хрещення, а потім в інших Святих Тайнах. Нам потрібно лише розвивати цей завдаток Божого щастя, стараючись зростати у вірі, надії, та любові до Ісуса Христа. І тоді Його любов, радість і спокій наповнять наше серце. Ми виразно відчуємо, як разом з Ісусом щастя приходить у наше життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист