А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували.

Мт 21,36-43

У попередніх роздумах над наукою Ісуса ми зауважили, що починаючи з 11-тої неділі після Зіслання Святого Духа, головною темою недільних Євангелій є любов. Сьогодні Ісус подає нам, як приклад до роздумів над любов’ю, притчу про виноградник – доброго господаря та нечесних робітників. Ця притча – одне із багатьох пояснень розуміння Царства Небесного, зокрема, як стосунків людини з Богом.

Притчу про виноградник Христос розповів у єрусалимському храмі в останні дні свого перебування на землі. Нею Він підсумував свою місійну діяльність, показуючи людям ще раз правдивий образ Бога та ставлення людини до Нього. З допомогою притчі про виноградник Христос представляє всім слухачам любов і турботу Господа впродовж віків про добро і спасіння людей. А з іншого боку відповідь людей на любов Отця у вигляді невірності та невдячності.

Вибраний народ захопився земними дарами та дочасним виміром Божого Царства, через що його серце поступово зачерствіло на знаки Божої любові, він почав забувати про свого Творця та вірність Йому. Бог нагадував їм про це, намагався оживити їхнє серце через патріархів, царів і пророків. Та народ не зажди розпізнавав у них Божий голос, а навіть переслідував їх. Ісус представляє це у вигляді перших слуг, яких робітника виноградника відіслали без плодів.

Найбільшим посланцем небесного Отця для вибраного народу став Божий Син. Та не всі зрозуміли цей знак Божої любові і прийняли Христа. Зачерствілість людських сердець виявилася настільки великою, що вкінці вони вбили Його.

Євангеліє – це слова самого Бога до людини, тому вони є понад часом, завжди актуальні, стосуються людей усіх часів і поколінь. Притчу про несовісних виноградарів Христос розповів не тільки для того, щоб показати невірність вибраного народу Богові у Старому Завіті. Вона стосується також народу Нового Завіту, а навіть кожного з нас зокрема.

Людські серця бувають зачерствілі на Божу ласку також і сьогодні. Ісус постійно дає знаки Своєї любові до нас через Євангеліє, Церкву, Святі Тайни, священиків, ближніх, але люди не все стараються їх розпізнати і прийняти. Що ж стає перешкодою для цього?

Найперше – це прив’язаність до матеріальних речей та цього світу. А відповідно недбалість, байдужість до духовного життя. Люди не мають часу для Бога, молитви, а тим самим вміння розуміти любов Бога до нас та бачити її у своєму житті. Ця проблема проявляється також і в житті практикуючих християн.

Наше серце може стати зачерствілим або не готовим прийняти любов Ісуса, коли в молитві чи Святих Тайнах думаємо часто про різні Божі дари, захоплюємося зовнішніми плодами віри(здоров’я, достаток), а замало пізнаємо Ісуса, Божу волю та правду – не отримуємо внутрішні, духовні плоди віри.

Тоді нам бракує духовного світла, мудрості Святого Духа, ми не завжди готові, а може, і не спроможні побачити за кожним добром Бога, який це дав. Бо у різних успіхах багато заслуг приписуємо собі, своїм духовним старанням. Тоді Ісус і Його любов відходять на другий план і ми не бачимо її.

Як часто в нашому житті є так, що хочемо всіма способами вилікувати хворих родичів: шукаємо ліки, лікарні, лікарів, а коли настає критичний стан – інсульт чи кома, тоді кличемо священика для молитви і сповіді хворого. А хворий не бачить, не чує, не говорить, не приймає свідомо любові Христа, ніж тоді, коли був при повній свідомості. Або інший приклад. Вже кілька років наша Церква заохочує вірних не купляти пластикові вінки та квіти на похорон. Але люди не реагують на то. А це означає, що не хочуть почути голос Бога.

У лікарні лежав поранений солдат, який повністю осліп. До нього приїхав батько. Побачивши нещасного сина, серце батька переповнилось такою любов’ю й жалем, що він не міг навіть вимовити слова, а тільки підійшов і поцілував його. Син не знав, що батько приїхав, але через той поцілунок він пізнав його і промовив: - Тату, я радий, що ти приїхав! Так син без слів впізнав свого батька, впізнав через один дотик батьківських вуст, через поцілунок любові. Так і діти Божі без слів впізнають свого небесного Отця, коли Він торкається до них. Вони відчувають Його ніжний дотик до свого серця й тоді невимовна радість наповнює їхню душу.

Для нашого життя дуже важливо бачити Бога в кожній обставині, оскільки Він повсякчас присутній у нашому житті. Звичайно, не завжди легко розпізнати Божу присутність та його втручання в наше життя, але цього можна й треба навчитися, якщо хочемо впевнено відчувати любов Ісуса до нас. Згодом це принесе для нас велику радість, і тоді ми зуміємо зустрічати Бога у всьому, що відбувається в нашому житті. Амінь.