Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?

Мт 18,23-35

Євангеліє неділь церковного року мають тісний зв'язок між собою і певну послідовність думки. Це подібне до праці на полі, яка складається з трьох етапів: підготовка землі, посіяти або посадити рослини та збір урожаю. Подіями у Євангелії перших неділь після Зіслання Святого Духа Ісус підготовляв людські серця до науки про Царство Небесне та засівав у них зерна віри.

Притчею про лукавого слугу Христос хоче побачити перші плоди нашої віри: милосердя і прощення. Один слуга був винен панові десять тисяч талантів, а товариш винен був слузі сто динарів. Пан простив слузі його великий борг, але слуга не хотів простити малого боргу своєму товаришу.

Слуга швидко забув милосердя свого пана і проявив справедливість, а не милосердя до свого слуги. Чому так буває у людському житті, що віра не приносить плодів любові й милосердя? Напевно тому, що замало пізнаємо Бога та Його любов. Не переживаємо молитву як зустріч любові з Ісусом, а більше як обов’язок чи ділову зустріч - засіб вирішення проблем. Сприймаємо добро у житті як певну закономірність, що так має бути, як власну заслугу, а не Божий дар. Відповідно не бачимо присутності люблячого Бога в життєвих подіях та особах. Тому не відповідаємо любов’ю на любов. Віра без пізнання Ісуса не приносить плодів любові й милосердя, а лише справедливість. Не вміє прощати ближнім, бо не відчуває глибоко прощення, яке сама отримує від Христа. Тому каже Господь: „Кому мало прощається, той мало любить; кому ж багато прощається, той багато любить”. А апостол Павло продовжує цю думку словами: „а де збільшився гріх, там перевершила ласка” (Рм 5,20).

У 1787 році за правління австрійського цісаря Йосифа II на вулиці Відня стався такий випадок. Декілька в'язнів підмітали вулицю. Раптом до одного з них підійшов один студент і поцілував його в руку. Це бачив із свого вікна радник цісаря - барон Крайсель. Він відразу ж покликав цього юнака і запитав: „Хто ви?” „Я студент університету”, - відповів юнак. „А чи знаєте ви, що вам не личить цілувати руку в'язня на вулиці?” „Це мій батько”, - відповів юнак, і в його очах появились сльози...

Незабаром про це довідався цісар. Він звелів випустити батька-в'язня на волю. „Батько, який так гарно виховав дитину і стільки пошани заслужив у неї, не може бути злочинцем”, - говорив цісар. А синові, який не встидався прилюдно виявити свою любов до батька, дав від себе стипендію на весь час навчання в університеті.

Притчею про немилосердного слугу Христос нагадує, що правдиве духовне життя не зводиться до виконання обов’язків, а його основою і завданням є пізнавати Бога, щоб мати міцний зв'язок із Ним.

Кого добре знаємо, того щиро любимо і довіряємо. У відповідь Ісус щедро обдаровує нас любов’ю. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист