„Чому ми не могли його вигнати? …Через вашу малу віру”. 

Мт 17,19-23 

Читаючи Євангеліє, виразно бачимо, що воно неначе прошите двома нитками: віри і любові. Євангелисти написали його не як біографію Ісуса, а описали в ньому науки та чуда Господа, щоб зродити у серцях людей віру в Христа як Божого Сина, Месію та нашого Спасителя і розпалити в них щиру любов до Бога. Тому Ісус у своїх науках часто говорить про віру, бо вона становить основу нашого спасіння та щастя. Він подає віру у різних її проявах: визнання Божества Христа, відкритість і готовність прийняти Божу правду, Божу та волю, довіра Христові. 

Розповідь про оздоровлення Ісусом біснуватого юнака біля гори Тавор запрошує нас ще раз до роздумів над нашою вірою: в якому вона стані, як проявляється у нашому житті. 

Перше, що маємо усвідомити і зрозуміти, що віра – це справа не тільки розуму і почуттів, а нашої волі, тобто конкретних вчинків. Вірувати - це не лише визнавати існування Бога чи Ісуса Божим Сином, виконувати релігійні традиції і звичаї: особиста молитва, Служба Божа, Святі Тайни, використовувати різні релігійні символи – носити на собі хрестик чи медалик, мати святі ікони вдома. Вірою людина приймає найперше правду про Бога, про світ і все що в ньому відбувається, життя дочасне і вічне та про саму людину і старається тою правою жити. А не навпаки - вірувати в Бога, а керуватися правдою світу. 

Слова Божої правди спонукають нас шукати і пізнавати Господа Бога, будувати з ним духовні зв’язки. Вірувати для християнина, означає мати постійний зв'язок з Ісусом, використовуючи для цього різні середники духовного життя. Віруюча людина визнає правду, що Бог є єдиним джерелом добра і життя у світі, а також старається жити відповідно до Божих заповідей. Християнин не тільки намагається отримати від Ісуса певні дари, допомогу і далі самому вирішувати свої справи, але старається постійно пам’ятати про присутність Христа у щоденному житті, у всьому покладати надію на Нього, бо розуміє, що успіх праці залежить найперше від Господа, а вже потім від моїх старань. 

Глибоко віруюча людина бачить свою силу і захист в особі Ісуса Христа, тому дбає про міцний зв'язок з Ним через належний рівень духовного життя. Відповідно духовні середники – молитву, богослужіння і Святі Тайни використовує для побудови міцного зв’язку віри, надії, довіри та любові з Ісусом, а потім для вирішення земних справ. 

Святі і мученики Христової Церкви - це приклад великої віри. Серед них мученики Борис і Гліб, святий Йосафат, митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий, Миколай Чарнецький та інші. Вони мужньо витримали усі випробування, бо черпали свою силу в Ісуса, а віра і молитва були для них надійними середниками, які допомагали їм отримувати потрібні Божі ласки, аби витримати у вірі і вірності Христові. Велич їхньої віри полягала у міцному зв’язку любові з Ісусом Христом. 

Чому віра апостолів виявилася малою, що не могли вигнати з юнака злого духа, хоча кілька років перебували разом з Ісусом Христом? Отримавши від Ісуса владу виганяти злих духів, вони можливо не зрозуміли добре того, що дари не діють автоматично, успіхи не прийдуть самі, а потрібно мати міцних зв'язок з Богом. Бо то не ми самі оздоровляємо хворих чи виганяємо з людини нечистого духа, а Христос діє через нас, об’являє людям свою ласку і всемогутність. Ісус пояснив це апостолам перед своїм вознесінням, кажучи: „А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім'ям моїм виганятимуть бісів” (Мр 16,17). Апостоли не змогли оздоровити хворого сина, бо не призивали на поміч ім’я Господа, як пише апостол Павло: «Кожний, хто призове ім'я Господнє, спасеться» (Рм 10,13). 

Як проявляється мала віра людей у житті? Перший прояв малої віри – це недбалість у духовному житті. Багато людей вважають, що для спасіння вистарчає помолитися в день Отче наш і Богородице Діво, раз на рік прийти до Сповіді і Причастя, бути на Службі Божій у великі свята, а не кожної неділі. Але треба пам’ятати, що скільки часу, уваги присвячуємо для Бога, така наша віра. А яка віра, настільки Господь може помагати нам у житті. 

Одна маленька дівчинка передчасно втратила батька. Тяжко засмучена мати приводила маленьку сироту кожної неділі і свята на гріб незабутньої для них особи і гірко плакала, нарікала на свою долю. Одного разу її розпач дійшов до такої степені, що, заливаючись сльозами, піднесла руки до неба з докором, чому Господь забрав передчасно її чоловіка і батька дитини. Маленька дівчинка, стояла на колінах біля мами, але коли мати почала нарікати, що вона тепер сама із сиріткою, безпорадна, дитина схопила її за руку і несміливо промовила: „Мамо, але ми маємо ще одного Батька там, вгорі, — Отця Небесного. Ти мене завжди навчала молитися „Отче наш, що є на небесах!"...

Це несміливе зауваження побожної дитини зробило велике враження на маму. Вона опам'яталась і усвідомила, що серед жалю забула про Того, до Котрого сама навчала свою дитину звертатися за допомогою і потіхою. Тепер вона споглядала на небо з надією на Небесного Отця. І не помилилась у цій надії. Небесний Отець не опустив її, вона гідно виховала свою дитину і при ній доживала старості.

У наших церквах є звичай запалювати свічки під час молитви за живих чи померлих. Але свічка є лише символом присутності Бога, Божої ласки як духовного світла. Свічка не буде молитися, думати за нас, вирішувати справи, захищати від гріхів, каятися за наші гріхи і робити добро, якщо ми самі не прикладемо відповідних зусиль. 

Багато віруючих людей люблять шукати розради, допомоги у гороскопах, сонниках, ворожбитів, використанні різних оберегів(носити на собі підкову щастя чи знаки зодіаку, червону нитку, ланцюжки тощо). Хто використовує такі речі у пошуках щастя, а не середники духовного життя – молитву і Святі Тайни, той визнає, що їхня сила і влада більші, ніж Ісуса Христа. Також теперішні люди часто шукають щастя у достатку, славі та красі свого тіла. Віддаючи перевагу матеріальним речам, а не духовним, вони визнають цим, що Христос не може заспокоїти всі потреби їхньої душі. Таким чином люди не мають великої віри, бо довіряють більше владі світу, ніж владі, опіці Бога над собою. 

Пам’ятаймо, що віра, молитва і Святі Тайни не принесуть успіхів самостійно, лише з допомогою Ісуса та Його ласки. Потрібно не тільки просити Ісуса про допомогу, а запросити Його самого у наше життя, стараючись жити в згоді з Божою волею, у повній довірі Христові, а Він допоможе успішно вирішити всі проблеми. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Ігора Колісника, ЗНІ з Нюарку (США)