Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили.

Мт 25,31-46

У третю неділю приготувань до Великого посту читаємо науку Христа про останній суд. Її істотою є не страх, покарання, а Божа справедливість, любов Бога і ближніх.

Ця наука подає нам ще одну пораду для доброго проведення посту - це мета життя, Боже Царство. Адже Великий піст завершується смертю і воскресіннями Ісуса Христа, тобто таємницею спасіння, яка становить головну мету життя людини на землі – бути з Богом у вічності. Людина пізнає на землі Бога, будує зв'язок віри та любові, аби бути разом із Ним у небі, жити вічно. Усвідомлення мети життя надає вартість і сенс нашим учинкам: молитві, покаянню, наверненню. Пізнання Бога показує його кінцеві плоди: доля людини не завершується лише на землі. А вона отримує радісне і щасливе життя у вічності. Ця думка наповняє нас надією і оптимізмом.

Наука Ісуса про страшний суд продовжує і розвиває питання пізнання Бога, яке є у притчі про блудного сина. Щоб віра проносила плоди, конкретне добро для нас, не достатньо пізнавати Господа теоретично, але необхідно застосовувати віру на ділі. Пізнання Божої любові засвідчуємо вчинками, особливо ставленням до ближніх. Вчинки свідчать про глибину пізнання Ісуса, Його любові й сили, правдивість нашої любові до Бога. А одночасно про рівень зв’язку з Ісусом і готовність до воскресіння, нового життя з Богом у дусі любові. У небі Він з любов’ю очікує нас, щоб дарувати радість вічного життя.

Як віра без учинків не має користі для людини, так любов до Бога не змінює наше життя без належного ставлення до ближніх. У науці про останні часи Христос подає певні приклади цього: нагодувати голодного, напоїти спраглого, прийняти чужинця, подорожнього, одягнути нагого, навідатися до хворого, прийти з допомогою до того, який у тюрмі чи в полоні. Ставлення до ближніх, як до самого Ісуса, спонукає нас до зміни та поступово змінює життя на краще. Основою цього є слова апостола Івана: ,,Коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить… Хто любить Бога, той нехай любить і ближнього свого (1Йо 4,20-21). Коли хто має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, як любов Божа може пробувати в ньому” (1Йо 3,17).

Щоб краще зрозуміти науку Христа про страшний суд, а властиво про вчинки любові й милосердя та могти впевнено осягнути мету життя – щасливу вічність, достатньо взяти для прикладу стан воїнів чи людей, які самі пережили негативні наслідки війни. Хто приїздить додому з фронту у відпустку чи для лікування внаслідок поранень, приносить із собою також тягар війни. Проявом цього може бути їхня поведінка: неспокій, роздратованість, агресивність у ставленні до людей, замкненість у собі, неготовність до відкритого діалогу, спілкування. Це становить певне випробування для їхньої сім’ї. Часто батьки, дружина, діти не можуть зрозуміти поведінку учасників війни, належно сприйняти їх, бажають, щоб вони швидше повернулися на фронт. До чоловіка чи батька, який віддає своє життя, здоров’я, захищає їхнє мирне життя й здоров’я, мати, дружина чи діти кажуть: ,,Залиши нас у спокої, ти заважаєш нам жити, стаєш тягарем, іди від нас”. І це є реальні факти. Просячи в молитві Ісуса про припинення війни, ми того самого Ісуса, Який приходить до нас у потребах ближніх, не приймаємо, відкидаємо від себе. Людина, яка терпить через війну, такою поведінкою каже самому Богові – джерелу добра для неї: ,,Ти мені непотрібен, залиши мене, відійди від мене”. Якщо просимо Бога про допомогу, але самі не приймаємо Його, то не отримаємо швидко перемогу у війні й мирне життя.

Одного дня син прийшов до батька й каже, що хоче розлучитися з дружиною, бо не має сили самому виконувати всі домашні справи. Дружина не знає, не вміє зробити прості обов’язки: зварити, прибрати. На це батько відповів: ,,Це моя вина, що замало показав тобі прикладу доброго ставлення до твоєї мами. Не розлучайся. Навіть не думай ніколи про це”. ,,У нас із мамою на початку також були проблеми. Ми були гордими, впертими, але завдяки терпеливості навчилися любити один одного”. ,,І так терпіти до кінця життя?” – питає син. ,,Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам - зміниться все навколо. Дивись на дружину, як вчить Ісус. Вона - дар Його любові для тебе. Мати твоїх дітей ... крихка посудина.., яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно та обережно, беріг її... Все інше - дрібниці! Якщо вона щось сьогодні не вміє, не знає - навчиться. Підтримай її слабкість своєю силою і любов'ю. Як не знає чогось, скажи їй ввечері за чашкою чаю”. ,,Любов зростає з часом. Просіть у Бога мудрості. Поступайтеся один одному. Підтримуйте і тіште себе разом. Тоді щастя прийде до вас”.

Наука Христа про страшний суд, а властиво про щиру любов Бога й ближніх повинна стати для нас спонукою до правдивої побожності: свідчити свою любов до Бога вчинками, милосердям до ближніх. Хто проявляє любов до Господа, той зможе отримати від Нього любов для себе. Так здобудемо перемогу над своїми гріхами, недосконалостями, перемогу у війні та здійснимо слова Ісуса, як основу цих дарів: ,,Хто пробуває в мені, а я в ньому, той багато плоду приносить” (Йо 15,5), ,,Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить. Коли хто мене любить, слово моє берегтиме, і Отець мій буде його любити, і ми прийдемо до нього і в ньому закладемо житло” (Йо 14,21,23). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист