Чашу, яку я п'ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь.

Мр 10,32–45

У п’яту неділю посту Христос розповідає про хрищення та чашу, яку учні мають пити з Ним. Чаша - це знак тісної єдності, любові людини з Богом, правдивої дружби, тобто готовності все переживати з Ісусом: радіти й терпіти разом із Ним. Це ще один прояв довіри Богові.

Тема чаші в кінці посту не є випадковою. Великий піст завершується Пасхою Христовою – таємницею нашого спасіння. Ісус помер і воскрес, щоб відновити зв'язок любові людини з Богом. Хто помирає разом з Ісусом, той зможе воскреснути з Ним до життя вічного, як пише апостол Павло: ,,Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним” (Рм 6,8).

Чаша в Старому завіті була символом єдності. Пити разом чашу за одним столом, означало проявити до того, хто запросив на гостину, любов, повагу та пошану. Коли Ісус говорить з апостолами про чашу, то цим випробовує правдивість їхньої любові, чи вони готові пережити разом із Ним Його терпіння й радіти потім славою Його воскресіння.

Чаша Христова в нашому духовному житті – це питання віри, любові та довіри Ісусові. З науки Ісуса та апостолів знаємо, що віра в житті християнина має вартість, коли зроджує зв'язок любові з Богом. Адже ми віруємо не лише заради самої правди про існування Бога, а стараємося здобути щастя з Ним на землі й у вічності, хочемо бути разом з Ісусом тут і в небі. Цю єдність любові з Христом здобуваємо з допомогою особистої молитви, Божого Слова, Богослужінь і Святих Тайн. Цим намагаємося показати важливу рису віри, що Бог є найбільшим скарбом, джерелом добра, основою та метою життя. Від Нього усе залежить і все отримуємо в житті. Тому головне завдання та мета побожності християнина – пізнати Христа й створити із Ним міцний зв'язок, наповнити серце й життя присутністю Ісуса, бути завжди разом із Ним. Тоді добро буде плодом зв’язку з Богом, а не самої молитви, Літургії, Сповіді та Причастя, Божим даром, а не результатом власних старань.

Ще один важливий прояв віри, як пиття чаші разом з Ісусом, – це визнання Його своїм Господом. Бог є основою мого життя, Тим, Який опікується мною і захищає мене. Таким чином віруюча особа старається переживати труднощі та успіхи разом з Ісусом, як каже апостол Павло: ,,Живу вже не я, а живе в мені Христос” (Гл 2,20), ,,Все можу в тому, хто укріплює мене” (Фл 4,13). У труднощах вона проявляє віру у всемогутність Бога та надію на Нього молитвою і терпеливістю, що Він завжди допоможе їй. А успіхи, радість сприймає передусім як прояв любові Бога до неї, а потім як плід людських старань. Що з Божою допомогою можна виконати всі завдання. Віруюча людина нічого не приписує собі, а все сприймає як дар Божої любові, пам’ятаючи слова Христа: ,,Даром ви прийняли, даром давайте” (Мт 10,8) чи науку апостола Павла: ,,Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися” (Еф 2,8-9).

Наукою про спільну чашу та хрищення Христос запрошує нас іти в житті за Ним, надіятися на Нього. Коли йдемо до Божого Царства разом з Ісусом, йдемо лише тою дорогою, якою Він пройшов. Коли стараємося все прийняти з рук Божих та пройти всі випробування з Ісусом Христом, то як із Христом страждаємо, так і з Христом воскреснемо. Про це пише апостол Павло: ,,А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес” (2Кр 5,15).

Існує розповідь про одного двадцятилітнього юнака, який вже у молодому віці вкрився сивиною. Кожного дня він ходив до церкви, ставав навколішки, схиляв покірно голову і довго молився. Одного разу його запитали про причину такого швидкого посивіння. А він розповів, що був великим грішником, потрапивши під вплив диявола, насміхався з Бога, релігії і Церкви. „Я не слухав своєї мами, а одного разу навіть вдарив її, і вона впала на землю. Після цього мама стала на коліна і почала молитися: „Господи, наверни мого сина!" Вмить хлопцеві потемніло в очах і впав на землю, немов мертвий!

Родичі вважали, що син помер і його поховали. Але він перебував у летаргічному сні і все чув, але не міг рухатися. Чув усе, як його хоронили. Перебуваючи в домовині, хлопець пробудився й почав відчувати страшну задуху. Зібравши останні сили, підняв віко домовини і вийшов з неї. Щастя, що це був мурований гробівець. У гробі син знайшов домовину свого покійного батька. Він впав на коліна, руками обняв домовину батька і почав благати: „Тату, випросіть мені у Бога рятунок. Скільки жити буду, ревно служитиму Богові!" Батькова молитва була почута Богом. Вранці хлопець почав стукати у двері кулаками, прийшов гробар і випустив його на волю. ,,Отже не дивуйтеся, що я маю сиве волосся на голові і що так ревно відвідую церкву, бо там, на цвинтарі, серед покійників, я пізнав, що життя не забавка, і що думка про спасіння душі — це найважливіша річ".

Терпіннями і покірною смертю Ісус показав нам знамениту дорогу до вивищення. Образом цього є пити спільну чашу з Ісусом. Хто п’є чашу покори й терпінь разом з Ісусом, той питиме також чашу радості Христового воскресіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист