Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем.

Мт 22,35–46

Щоб краще зрозуміти значення заповідей любові Бога й ближнього, можемо пригадати собі історію юнака, який питав Ісуса: ,,Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” Спаситель відповів йому, що достатньо виконувати заповіді. А якщо хоче бути досконалим, порадив поділитися своїм майном із бідними й це запевнить йому життя вічне.

Пропозицією роздати свій достаток убогим Христос показав чоловікові недолік чи недосконалість у його побожності. Хоча він мав любов до Бога, але ще бракувало йому любові до ближніх. Бо заповіді любові Бога й ближніх нероздільні. Знаємо з науки Ісуса, що наша любов до Бога найкраще проявляється у ставленні до ближніх. Усе, що робимо ближнім, одночасно робимо самому Христові. Як любимо ближніх, так само любимо й Бога: правдиво або неправдиво. Потвердженням цього є слова апостола Івана: ,,Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?” (1Йо 3,17). І далі додає: ,,Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1Йо 4,20,21). Все це можна підсумувати коротко одним реченням: Чи може хтось правдиво любити Бога, коли не шанує людину – найвище Боже створіння на землі, яка має в собі образ і подобу, любов самого Бога.

Один багатий пекар попросив привести до нього дітей з найбільш убогих родин у містечку. Коли діти зібралися, він сказав їм: ,,У цьому кошику лежить хлібина для кожного з вас. Візьміть по одній. І завтра приходьте, я знову дам вам хліба”.

Діти зразу ж кинулись до кошика. Кожен намагався взяти хлібину більшу. Розхапавши хліб, діти розбіглися, навіть не подякувавши в поспіху пекарю. І тільки маленька, зовсім погано одягнена дівчинка тихо стояла осторонь і чекала, коли всі розійдуться. Потім вона підійшла, узяла ту хлібину, що залишилася на дні, найменшу, поцілувала руку пекаря й пішла додому. Наступного дня все повторилося знову, як і вчора.

Але коли вдома мати дівчинки розрізала хлібину, усередині виявила срібні монети. Дівчинка принесла ці гроші назад, але пекар сказав: ,,Ні, дитино, це не випадковість. Я поклав їх у найменшу хлібину, щоб винагородити тебе”.

Пам’ятаймо, що гордим і байдужим Бог противиться, а смиренним і вдячним дає благодать.

Досконалість, про яку говорить Ісус, передусім стосується любові, а не лише ідеального, безпомилкового виконання заповідей. Оскільки Бог є любов’ю, то тільки той, хто наповнений любов’ю, буде досконалим. Любов становить істоту досконалості віруючої людини. Хто перебуває у зв’язку любові з Богом на землі, той буде з Ним також у вічності.

Коли йде мова про виконання заповідей, то воно не зводиться тільки до дотримання самої букви. Заповіді мають служити найперше пізнанню Господа. Вони повинні допомагати нам будувати й зміцнювати зв'язок любові з Богом, провадити до Нього, перебувати в єдності з Ним. Бо саме єдність людини з Богом завдяки любові становить спасіння. Адже перебувати в Царстві Небесному – це бути постійно близько Бога, а Його любов заспокоює усі потреби душі, дарує їй щастя.

Тому каже Ісус: ,,Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Йо 14,23). Тож коли наше серце наповнене любов’ю, тоді в нас присутній Христос, а разом із Ним наше спасіння. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист