Прозри! Віра твоя спасла тебе.

Лк 18,35-43

Більшість із нас любить світлу пору дня, ніж темну, тобто ніч. Ніч забирає від нас фізичну втому і дає силу до праці. Але після нічного відпочинку нас знову чекають обов’язки, завдання, невирішені справи, проблеми. День і сонячне світло в ньому допомагають нам чітко бачити речі, краще розрізняти одні від других, зауважувати добро та оминати різні небезпеки. Удень ми маємо багато можливостей зробити щось доброго і радіти з цього, від зустрічей з людьми, багато приємних моментів, отримуємо чимало задоволення від життя.

Так само духовне життя потребує духовного світла: Божої ласки та мудрості, натхнень Святого Духа. Воно допомагає нам краще розпізнавати Божі дари, знаки ласки й присутності Ісуса Христа у світі та в нашому щоденному житті. Оздоровленням єрихонського сліпця Ісус запрошує нас до роздумів над нашим духовним просвіщенням.

Це духовне світло правди, віри, мудрості Ісус посилає нам через нашу щиру молитву і слова Євангелія, коли користаємо зі Святих Тайн Сповіді та Причастя. Тому метою використання середників духовного життя (молитва, Біблія і Святі Тайни) є не тільки наш душевний спокій на щодень чи щодо спасіння, вирішення життєвих справ, а пізнання Бога: утвердження віри і зв’язку любові з Ним. А міцний зв'язок сприяє успішнішій дії Господа своєю ласкою у нашому житті.

Належне використання цих духовних середників допомагає нам краще пізнавати Ісуса Христа і себе, дорогу правди до Нього, розуміти події життя, Божу волю та успішно викувати її, дивитись на неї, як на небесну зорю, яка впевнено провадить нас до царства Ісуса в небі.

Це пізнання є духовним світлом, яке допомагає нам пізнавати добро і зло у світі, розрізняти правду від неправди, йти доброю дорогою до Ісуса, до щастя у вічності. Та найперше духовним світлом і його джерелом є сам Христос: „Я – світло для світу” (Йо 8,12), Який дарує нам своє світло, просвічує наш розум, почуття, бажання, відкриваючи нам розуміння своєї правди і любові та Божої волі щодо нас.

Присутність цього світла в нашому житті проявляється і пізнається по тому, як людина живе Божою наукою: заповідями, а не забобонами, виконує християнські звичаї – святкові привітання, віддає перевагу добру душі, а не тіла, духовним цінностям. Спосіб та рівень нашого духовного життя: віра в забобони, гонитва за модою, легковажність до християнських привітань, практикування єретичних молитов (печать Бога живого) свідчать про брак у нас духовного світла, прозріння. Така людина молиться, сповідається, причащається більше зі звичаю, власної, тілесної користі, а не для духовного зросту, глибшого пізнання Ісуса Христа, Божої правди, очищення та утвердження свого шляху віри до Господа Бога.

Тепер придивимося детальніше до конкретних проявів духовного просвіщення у нашому житті.

Першою основою духовного життя є віра, яку зроджує в нас Божа правда, об’явлена у Святому Письмі. Тому християнин старається керуватися у житті словами цієї правди, науки Ісуса Христа. Якщо в наше життя закрадається віра в забобони, всяку ворожбу, фальшиві об’явлення, це означає, що нам бракує духовного просвіщення. Хоч такі люди вірять в Бога, але насправді ними керує людська, а не Божа правда, вони йдуть за голосом злого духа, а не Ісуса Христа.

Увірувавши в Господа Бога, ми йдемо до Нього, будуємо з Ним духовні зв’язки дорогою Божих заповідей.

Однак часто буває так, що ми легко сходимо з цієї дороги, коли починаємо керуватися „заповідями світу”: гороскопами, захищати себе різними оберегами (червона нитка, підкова щастя), гонитися за новинками моди. А це означає, що ми втратили світло Божої правди й нами керує правда світу, темрява самолюбства.

Коли християнин під час чергової сповіді довідався, що даний вчинок є гріхом або краще зрозумів суть і небезпеку якогось гріха, значить така сповідь стала для нього духовним просвіщенням. Він отримав не тільки прощення гріхів, а й духовне світло на подальше життя. Якщо хтось після сповіді продовжує перебувати в тяжких гріхах (живе без шлюбу) і не хоче виправляти їх, поглиблювати знання Божих правд, його духовне життя залишається надалі більш звичаєве, ніж проявом віри. Значить Тайна Покаяння не стала для такої людини духовним просвіщенням світлом Святого Духа, вона не винесла з неї духовного світла віри, бо її покаяння було з обов’язку, а не з любові.

Святе Причастя як особливий знак любові Ісуса до нас – це найбільше джерело щастя (любові, душевного спокою).

Коли ж ми приймаємо Святе Причастя на Службі Божій, а в щоденному житті шукаємо щастя, намагаючись догодити забаганкам нашого тіла (краса, вишукана їжа, розваги, шкідливі звички), це означає, що нам ще дуже бракує духовного світла, бо замало пізнали й не цінуємо той великий дар, яким є любов Ісуса до нас у Пресвятій Євхаристії.

Якщо духовні вправи не змінюють нас внутрішньо світлом правди, не зміцнюють, не поглиблюють нашого зв’язку з Ісусом, то їхня користь для нас мінімальна. Такий духовний стан не може радикально змінити життя. Це означає, що ми не шукаємо в духовному житті Ісуса, а лише користі від нього, там мало є прояву щирої любові, а переважає самолюбство. Так здійснюються на нас слова апостола Петра: „Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (1 Пт 5,5). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ з Нюарку (США)