Один з них, побачивши, що видужав, вернувся, славлячи великим голосом Бога.

Лк 17,12-19

Оздоровлення Ісусом десяти прокажених висвітлює важливу тему духовного життя – вдячність, вміти дякувати Богові і ближнім за всяке добро. Бо пізнання доброти і милосердя Бога зроджує в нас вдячність Йому за це. А вдячність – це надзвичайний прояв любові, пізнання і відчуття особливої присутності, близькості Бога до нас. Подяка людини вказує на цінність і важливість якогось дару для нас.

Однією з особливих ознак Божої любові, яку відкриває нам нинішнє Євангеліє, є те, що Ісус дає нам завжди набагато більше, ніж ми просимо. Про це свідчать слова Христа, які Він сказав до самарянина: „Іди, віра твоя спасла тебе”. Господь не каже, що віра твоя оздоровила тебе, а спасла тебе. Це означає, що в кожному земному дарі, добрі тілесному Ісус разом з ним дає нам духовні дари - ласку пізнати Бога та глибину Його любові до нас. Відповідаючи на наші молитви, Христос дає нам не тільки те, що просимо, а набагато більше – духовні дари. Він дарує нам Себе Самого, хоче Сам бути даром для нас, як це сталося з єрихонським сліпцем, котрий після оздоровлення зі сліпоти пішов разом з Ісусом Христом. Подібне сталося в житті одного хлопця, який отримав добре виховання від своєї мами.

В одній гімназії навчався дуже бідний, але здібний хлопчина. Його бідна мати віддавала останню копійку, щоб дати синові належну освіту, і син старався зі всіх сил, щоб не залишитись у боргу перед матір'ю. Прийшов час і юнак успішно закінчив гімназію. Під час вручення атестатів зрілості в гімназії були присутні родичі учнів. Між ними була і бідно одягнена мати цього юнака. Настала урочиста мить: цьому юнакові за особливі успіхи у навчанні вручали „Золоту медаль”. Прийнявши цю нагороду, він схвильовано промовив, що хотів би цю медаль бачити на грудях того, кому вона справедливо належиться. Після цього він зійшов зі сцени, підійшов до матері, поцілував її і на її старий одяг прикріпив медаль. Всі присутні були приємно вражені, а багато з них просто не могли стриматись від сліз, бачачи щастя бідної матері. Таким сином мати могла гордитися, бо він умів належно подякувати своїй бідній матері за її велику жертву для нього протягом його навчання.

Подяка – це не просто почуття, задоволення отриманим даром, а вияв нашої віри, яка свідчить про розуміння того, якою великою є любов Ісуса до нас та нашої любові до Бога. «Ніщо так не приємно Богу, як вдячна душа», - сказав святитель Іван Золотоустий.

Якщо наша молитва до Бога та отримане оздоровлення є проявом правдивої віри, то вона провадить нас до глибшого пізнання Господа Бога, довіри Йому, зміцнення зв’язку з Ісусом. Христос дає нам дари з подвійною метою: для добра тіла та душі – освячення, зближення до Нього та спасіння. Кожен отриманий дар свідчить про близькість, зближення Бога до нас. Відповідно він має служити нашому духовному оздоровленню, зближенню до Бога. Прокажений самарянин у своєму оздоровленні побачив не тільки всемогутність Ісуса, а також велику Його любов до себе. Тому він повернувся до Спасителя, щоб не тільки подякувати за здоров’я, а виявити Йому свою любов як відповідь на любов, яку отримав від Нього в оздоровленні від прокази.

Вилікуватися від хвороби можна самому, використовуючи ліки – земні Божі дари, а спасіння походить лише від Бога. Не кожен зцілений отримає спасіння, як і не кожен спасенний, отримав це спасіння, будучи здоровою людиною. Але подяка, яка приноситься Богові за дар тілесного зцілення, дарує людині набагато більше - спасіння душі. Для Христа було важливо, щоб ті, які оздоровилися, повернулися до Нього, побачили у Ньому не просто мандрівного вчителя чи цілителя, а Сина Божого. Так само це важливо для нас, бо маємо за що Йому дякувати і про що просити. Робімо це з усією вірою, такою, яку мали самаряни, хананейці, римляни, митарі та блудниці, які були поруч із Христом.

Питаючи самарянина, „чи ж не десять очистилось, де ж дев’ять?”, Господь дорікає невдячним людям, які отримали зцілення, але втратили Зцілителя. Юдеї хвалилися своєю вибраністю і тим, що перевершували всі інші народи кращим пізнанням Бога. Але ось - ассирієць з'явився володарем більше просвітленого розуму і благородного серця, ніж самовдоволені юдеї. Але, на жаль, ця історія повторюється з обраними і не обраними до наших днів. І сьогодні деякі з язичників і мусульман мають світліший розум і відкрите до Бога, вдячне Йому серце, ніж багато тих, які називають себе християнами.

Не знаємо якою була доля всіх тих, кого зцілив Ісус від прокази. Але знаємо, що в Єрусалимі сталося з Христом. Немає згадок євангелистів про те, що хоча б десята частина оздоровлених від різних недуг євреїв, самарян, поган була біля Його хреста. І стає сумно, бо легко дякувати тоді, коли нам ніхто і ніщо не загрожує. Але коли це може нам дорого коштувати, все буває зовсім по-іншому.

Припадімо і ми нині разом із самарянином до стіп Ісуса, щоб Йому подякувати за всі прояви Його любові до нас. А якщо здається, що така нагода ще буде, то вважаймо, щоб ми не запізнилися як інші дев’ять. Для Бога «завтра» буде завжди, а для нас воно може і не настати. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ з Нюарку (США)