Марія, сівши в ногах Господа, слухала його слова

Лк 10,25-37. Лк10, 38-42;11,27-28

У цю неділю співпали дві євангельські події: притча про милосердного самарянина та Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це неначе дві науки про освячення і спасіння. Бо кожною наукою Ісус ніс людям Добру Новину про Боже Царство – ласку освячення і спасіння.

Христос своїми науками старався вчинити людей учасниками Царства Небесного, закладаючи у їхніх серцях його основу – любов до Бога.

Одним із таких способів є притча про милосердного самарянина. У тексті цієї притчі присутні три групи осіб: євреї – левіт та священник, потерпілий подорожній і самарянин. Роздумуючи над притчею, важливо звернути увагу на історичний контекст, що між двома групами існувала ворожнеча: євреї не сприймали самарян як рівних собі, а вважали їх великими грішниками, що вони не поклоняються правдивому Богу. Тому їх не любили.

У притчі про милосердного самарянина Ісус показує через ці дві групи два види любові: розуму і серця. Одні особи можуть добре знати й розуміти правди віри, але іноді загубитися між буквами закону – не побачити Бога у своїх ближніх через брак духа любові. Натомість інші особи не все знають та розуміють, але їхнє серце наповнене щирістю й милосердям до всіх людей. Священник і левіт добре знали Божі правди, виконували всі релігійні звичаї і цим вважали, що люблять Бога. Але коли треба було проявити цю любов на ділі – допомогти потерпілому, вони виявилися не готовими до цього. Буква закону стала для них перешкодою виконати заповідь любові ближнього.

Другий вид любові – це любов серця. Існують люди, які не відзначаються чимось надзвичайним: освітою чи становищем, але мають одну особливість – вони прості й щирі. А тим самим посідають один цінний дар: добрий духовний зір – вміють побачити в людині Бога: зауважити потреби ближнього й надати потрібну допомогу, тобто дарувати йому свою любов і милосердя. Тож у житті буває так, що розум не зажди зауважить Бога там, де побачить його серце. Тому самарянин, допомігши пораненому, був ближче до Бога, ніж священник та левіт, які мали знання про Господа.

Існує розповідь про одного чоловіка, який був дуже щирий, через що мав багато приятелів. Не один раз він із ними забавлявся у веселих компаніях, і так було протягом якогось певного часу. Але подальша доля склалася так, що він опинився далеко від рідної хати, залишивши багато приятелів у своєму рідному селі. Одного разу чоловік опинився у скрутному становищі і написав до них листа, щоб вони пішли до Церкви на Службу Божу, яка буде служитися за його здоров'я. Але жоден із його давніх приятелів не прийшов помолитись за його здоров'я. Дізнавшись про це, чоловік зрозумів, яку ціну мають земські приятелі. Вони лише тоді є добрими і щирими, коли мають якусь користь із людини, але коли трапиться якесь нещастя, всі розбігаються, немовби хмари на синьому Небі.

Тому кожна людина повинна знайти собі доброго і вірного приятеля у своєму житті, щоб ніколи в ньому не розчаровуватись, бо людська приязнь дуже зрадлива. Найкращим приятелем для людини залишається Ісус Христос, Який завжди бажає нам щастя. Ми повинні любити такого приятеля, бо Він нічого не вимагає від нас, але все хоче віддати, щоб ми лише були вічно щасливими. Ісус є нашим справжнім приятелем, бо Він із нами і в щасті, і у нещасті.

Тепер перейдемо до сьогоднішнього свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Коли уважно придивимося до цієї події, то побачимо, що в її основі є також любов. Із передання Церкви знаємо, що Йоаким і Анна багато років не мали дітей, але зробили постанову, якщо навіть у старості Господь подарує їм дитину, вони віддадуть її на служіння Богу. І Господь дарував їм дочку Марію. Коли Діві Марії виповнилося три роки, батьки виконали свою обіцянку, дану небесному Отцеві. Вони привели свою дочку до Єрусалимського храму для подальшого її виховання. Цим вчинком Йоаким і Анна показали, що правдива любов зажди вірна. Вона дотримується свого слова. І вірну любов Бог щедро нагороджує.

Перед входом до єрусалимського храму були високі сходи. Марія, маючи лише три роки, змогла самостійно піднятися по них на верх. Це означає, що щира любов до Бога дає людині силу зближатися до Нього, перемагати всі труднощі в дорозі до Господа та служінні Йому. Посвятивши себе на служіння Господу, Діва Марія стала Матір’ю Божого Сина й нашою духовною Марію – посередницею і заступницею перед Ісусом у небі. А самарянин став живим прикладом любові й милосердя до всіх людей.

Роздуми над притчею про милосердного самарянина та святом Введення в храм Пресвятої Богородиці можемо підсумувати такою думкою, що розум пізнає любов Бога, а серце вміє дарувати її людям. Правдива любов має таку особливість, що коли ділимося нею з іншими, то наше серце ще більше наповнюється нею. Така любов швидко зближає нас до Бога і чинить щасливими. Самаряни став щасливим у Бога, бо через своє милосердя врятував життя пораненого. А Богородиця щаслива з Господом, бо з любові посвятила Йому своє серце, пожертвувала Себе Божому Синові задля спасіння всіх людей.

Приклад милосердного самарянина та Введення в храм Пресвятої Богородиці – це добра нагода навчитися любити серцем.

Прояви любові й милосердя чинять нас дуже щасливими, бо Ісус щедро обдаровує нас Своєю любов’ю. Де є любов, там є щастя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Ігоря Колісника, редемпториста з Нюарку (США)