Але один самарянин, що був у дорозі… побачивши його, змилосердився.

Лк 10,25-42

Притча про милосердного самарянина – це питання допомоги ближнім у різних потребах, особливо в складних ситуаціях. У людському житті завжди присутні різні труднощі, проблеми. Навіть після приходу на землю Ісуса Христа їх не стало менше. Це показує недосконалість цього земного життя та наслідки первородного гріха. Тому ми часто зустрічаємо в житті людей, котрі потребують матеріальної чи духовної допомоги, нагоди до діл милосердя для душі або для тіла.

Нинішні роздуми над притчею про милосердного самарянина хочу розпочати з того, що сьогодні питання будь-якої допомоги ближнім досить проблематичне. Дуже мало є ситуацій, коли можна отримати надійну, фахову пораду, консультацію у важливому питанні, якісне виконання роботи (лікування, навчання, пошиття одягу, ремонт взуття, квартири, техніки, машини) за відповідну винагороду, а вже не кажу про безкорисливу допомогу. Сьогодні все оцінюється через призму грошей, збагачення, власної користі, а добро ближнього стоїть далеко на останньому місці. Для сучасного робітника важливо одне – скільки я зароблю, а не важливо, чи ближній буде задоволений результатами моєї праці. Дух матеріалізму глибоко проник у свідомість людини, заглушив у її душі вразливість на потреби ближнього, прояви безкорисливої любові й милосердя, бачити в інших Христа. Теперішня людина бачить в ближньому переважно тільки себе.

Пригадується мені подія з життя. Була одна багата жінка, але дуже скупа. Перед убогими, які приходили просити милостині, закривала браму. Одного разу, коли поверталася з городу із зеленою цибулею у запасці, заступив їй дорогу вбогий і просив милостині. „Я нічого не маю”, - відповіла вона. „Дай мені хоч одну цибулину”, - просив жебрак. Жінка вибрала найменшу, дала бідному і пішла до хати. Та все на світі минає. Померла й ця багачка і опинилась на місці муки. Бачачи радість праведних, кличе вона і вичислює, скільки молитов відмовила, свічок поставила перед образами. „Це несправедливо, - нарікає вона, - щоб я тут мучилась з іншими грішниками”. І раптом чує голос із Неба: „Але ти не маєш жодного доброго діла. Що з твоїх молитов, коли твоє життя було без милосердя”. Замовкла вона, бо справді не мала жодного доброго вчинку на своє оправдання. Раптом пригадала собі, що дала колись одному бідному цибульку і крикнула: „Я дала бідному цибулину”. „Добре, - озвався небесний голос, - він прийде на берег безодні і дасть тобі цибульку. Тримайся сильно, може він тебе витягне з місця муки”. Появився вбогий з цибулею, жінка вхопилась за неї, і цей святий жебрак почав її тягти. Ще трішки, і витягне. Але несподівано почула, що хтось із тих, що з нею мучились, скористав з нагоди вирватись на волю і вхопився за її ногу. „Ах ти, поганче, відчепися”, - крикнула вона зі всієї сили й копнула його другою ногою. Від цього несподіваного руху гичка не витримала, обірвалася, і немилосердна скупа жінка полетіла назад у безодню. Цей її вчинок був образом закам'янілого самолюбства, що залишилось у неї і після смерті.

Допомога ближнім – це питання рівня духовного життя, нашої любові та відповідальності перед Богом. Правдива любов зажди відповідальна. Як ставимося до ближніх і їхніх потреб, по цьому можемо визначити рівень і правдивість нашої побожності – любові до Бога.

Коли йде мова про допомогу ближнім, то вона стосується не тільки вирішення життєвих, матеріальних справ, а також самої особи, добра її тіла та душі. Однак у конкретних життєвих ситуаціях ми не завжди можемо легко і швидко зорієнтуватися, як допомогти даній людині, чи вона справді потребує допомоги, про яку просить. Сьогодні на вулицях міст багато людей просять про матеріальну допомогу, особливо у вигляді грошей. Як правильно поступити, аби не мати докорів сумління, що не допоміг ближньому в потребі, не виконав слова Христа: „Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся” (Мт 5,42).

Спочатку варто довідатися, яка причина того, що хтось просить в людей матеріальної допомоги, чи він справді потребує її, наскільки правдивим є його прохання. Для цього можна запитати, чому і з якою метою хтось просить допомоги в людей. Коли людина потребує їжі чи одягу, таку допомогу можна завжди і спокійно надати, якщо це можливе для нас. Орієнтиром тут є слова Христа: „Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене” (Мт 25,35-36).

Говорячи про діла любові й милосердя до ближніх, придивімося уважніше до потерпілого чоловіка, про якого розповідається у цій притчі. Його смертельно побили розбійники й він нічим не міг допомогти собі, а був зданий повністю на милосердя людей. Чимало є людей, які можуть частково вирішити свої проблеми, але не хочуть.

Багато осіб просять у перехожих гроші. Тут треба бути обережними, бо дехто поступає так, бо шукає легкого вирішення справи, зловживає добротою інших. Подивімося тоді, а який фізичний стан того, хто збирає грошові пожертви. Одне, коли людина потребує певної суми грошей на складну операцію, невідкладне лікування, але своєю працею не може заробити їх за короткий час. Тоді є об’єктивна причина такої допомоги. Але якщо людина може працювати й заробити гроші на свої потреби, але не хоче, шукає „легкого хліба”, прикривається неправдивими причинами, такій людині бажано не давати грошей. Бо це не буде їй на користь, а радше служитиме поглибленню лінивства, утвердженню жебрацького способу життя. Апостол Павло пише про це так: „Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (2 Сл 3,10). Таким чином ми станемо співучасниками її гріха. Даючи гроші, будемо сприяти її лінивству.

Єдиним, певним і завжди ефективним способом допомоги потребуючим є молитва. Якщо ми не впевнені у щирості прохання людини і в належному використанні нашої матеріальної допомоги, або не можемо це зробити, то завжди можна за таку особу помолитися. Молитва не потребує якихось надзвичайних умінь чи умов. Молитися можна в думці, по дорозі. Ісус завжди почує нашу молитву, незалежно від того, в якому місці чи в яку пору дня звернемося до Нього, будемо просити допомоги для ближніх, як каже псалмопівець: „Я голосно візвав до Господа, і він вислухав мене з гори святої своєї” (Пс 3,5). Бо на питання любові і милосердя Господь відповідає негайно.

На тему милосердя апостол Павло написав: „Хто скупо сіє, скупо буде жати. Хто щедро сіє, той щедро жатиме” (2 Кр 9,6); „Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне” (Гл 6,8). Не шкодуймо ближнім любові для їхнього тіла чи душі, а отримаємо взамін щедрий вияв любові від Ісуса вже тут на землі, а особливо у вічності. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Також пропонуємо вашій увазі відеозапис проповіді о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США)